Поетичний світ Бориса Пастернака постає перед нами у всьому своєму багатстві – багатстві звуків і асоціацій які відкривають нам давно знайомі предмети і явища з новою часом несподіваного боку. Поезія Пастернака – це відображення особистості поета, що виріс у родині відомого художника та талановитої піаністки. Відома любов Бориса Пастернака до музики – йому навіть пророкували композиторське майбутнє, а сенсом його життя стала поезія.
Перші публікації його поезій відносяться до 1913 році. У наступному році виходить перша збірка поета “Близнюк у хмарах”. Пастернак входив до невеличкої групи поетів “Центрифуга”, близьку до футуризму, але потрапила під вплив символістів. До свого ранній творчості він ставився критично і згодом ряд віршів ос^ новательно переробив.
Треба сказати, що Пастернаку в цілому властиве ставлення до поезії як до напруженої роботи, що вимагає повної самовіддачі:
Не спи, не спи, працюй,
Не переривай праці,
Не спи, борися з дрімотою,
Як льотчик, як зірка.
Не спи, не спи, художник,
Не предавайся сну.
Ти – часу заручник
У вічності в полоні.
Вже в перші роки творчості Пастернака проявляються ті особливості його таланту, які повністю розкрилися в подальшому: поетизація “прози життя”, що зовні неяскравих фактів, філософські роздуми про сенс любові і творчості, життя і смерті:
Лютий. Дістати чорнил і плакати! Писати про лютому ридма, Поки гуркіт водяної сльота Весною чорною горить.
Борис Пастернак вводив у свої вірші рідкісні слова і вирази – чим менше слово було в книжковому обороті, тим краще це було для поета. Тому немає нічого дивного в тому, що ранні вірші Пастернака після першого прочитання можуть залишитися незрозумілими. Для того щоб вникнути в суть образів, створених поетом, потрібно знати точне значення написаних ним слів. А до їх вибору Пастернак ставився з великою увагою. Він хотів уникнути штампів, його відштовхували “затерті” поетичні вирази. Тому в його віршах ми часто можемо зустріти застарілі слова, рідкісні географічні назви, конкретні імена філософів, поетів, вчених, літературних персонажів.
Своєрідність віршованого стилю Пастернака полягає також у незвичайному синтак –
сисі. Поет порушує звичні норми. Начебто звичайні слова, але їх розстановка у строфі незвичайна, і тому вірш вимагає від нас уважного читання: У посаді, куди жодна нога Не ступала, лише ворожки та хуртовини Ступала нога, біснуватою окрузі, Де і те, як убиті, сплять снігу.
(“Завірюха”)
Але яку експресивність надає такий синтаксис поетичного тексту! У вірші “Заметіль” мова йде про подорожнього, заблудившемся в посаді, про хуртовини, посилює безвихідність її шляху. Душевний стан подорожнього передають звичайні слова, але саме почуття тривоги, розгубленості звучить у тому незвичайному ритмі вірша, який надає йому своєрідний синтаксис.
Оригінальні та асоціації Пастернака. Вони незвичні, але саме завдяки цьому свіже. Вони допомагають описуваного поетом образу розкритися саме так, як він його бачить. У вірші… “Старий парк” сказано, що “караючих зграй дев’ятки розлітаються з дерев”. А далі знаходимо такі рядки:
Звірячої болю міцніють сутички, Міцніє вітер, озвірівши,
t І граків летять дев’ятки, Чорні дев’ятки треф.
Образний ряд цього вірша глибше, ніж може здатися на перший погляд. Поет використовує тут тричленний порівняння: граки – дев’ятки треф – літаки. Справа в тому, що вірш написано в 1941 році, в пору, коли не названі в ньому літаки літали дев’ятками, і їх дію нагадав поетові дев’ятки треф і граків. У складних асоціативних рядах – своєрідність поезії Пастернака.
М. Гіркий писав з цього приводу Пастернаку: “Багато вражаючого, але часто важко зрозуміти зв’язки ваших образів і стомлює ваша боротьба з мовою, зі словом”. І ще: “Іноді я гірко відчуваю, що хаос світу долає силу вашої творчості і відображається в ньому саме як хаос, дисгармонійно”. У відповідь Пастернак писав: “Я завжди прагнув до простоти і ніколи до неї прагнути не перестану”. У зрілій ліриці
Поета дійсно є ясність вираження, що поєднується з глибиною думки: У всьому мені хочеться дійти До самої суті. У роботі, у пошуках шляху, У серцевої смути. До сутності протекших днів До їх причини, До основанья, до коренів, До серцевини.
Відбулася з поетом еволюція була природним шляхом художника, який бажає у всьому дійти “до самої суті”. Осягнення духовного світу людини, законів розвитку суспільства, природи є головним у творчості Бориса Пастернака. Багато його вірші служать приводом для роздумів над питаннями життєвого устрою. Ось, наприклад, уривок з вірша “Вокзал”: Вокзал, згорає ящик Розлук моїх, зустрічей і розлук, Випробуваний друг і укажчик, Почати – не обчислити заслуг. Бувало, все життя моє – в шарфі, Лише поданий до посадки складу, І пашать намордники гарпій, Парами очі нам заславши. Бувало, лише поруч усядусь – І кришка. Приник і отник. Прощай же, пора, моя радість! Я спрыгну зараз, провідник. Мальовнича і звукова виразність вірша, індивідуальна неповторність образної системи – такі характерні особливості поезії Пастернака. Цей поет пізнаваний. Він і талановитий художник, і розумний співрозмовник, і поет-громадянин. Відомо, що його творчий шлях був нелегким його засуджували, трави <після написання роману “Доктор Живаго”). У ті дні Пастернак напише: Я пропав, як звір у загоні: Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає.
Що ж зробив я за капость, Я вбивця і злодій. Я весь світ змусив плакати Над красою землі моєї. Визнанням великого літературного таланту “Бориса Пастернака з’явилася присуджена поетові в 1958 році Нобелівська премія “За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії і на традиційному терені великої російської прози”. Тоді Пастернака змусили відмовитися від цієї премії. У 1989 році вона була повернута поета посмертно. Можна з упевненістю сказати, що літературна спадщина Бориса Пастернака має важливе значення не тільки в російській, але і в світовій культурі.