На Ленінградському шосе, неподалік від повороту на Шереметьєво, погляд раптом вихопив на рекламному щиті суворо-вимогливе обличчя воїна з червоною зірочкою на касці: “Ти записався добровольцем?”.
У сучасному світі часто опошляется і дискредитується поняття Батьківщини. Такі слова як “Вітчизна” і “будинок” втратили колишню велич та значимість і вже щосили використовуються в комерційних цілях.
В даному тексті Інна Павлівна Руденко піднімає проблему ставлення до Батьківщини та її історії.
Розкриваючи проблему, журналіст звертає нашу увагу на той факт, що для сучасної, післявоєнної молоді не мають справжнього, великого, трепетного значення символи минулої, кривавої і у всіх відносинах страшної епохи. Інна Павлівна наводить у приклад випадок зі свого життя: зовсім випадково вона помітила знайомі обриси військового плаката, коли-то закликає радянський народ до бою. Але тепер замість надихає написи на малюнку обурливо красувалася реклама, і тепер вже суворий боєць кликав “в похід на російські лазні і сауни”. Пізніше письменниця помітила ще одну, подібну до попередньої, образливу пародію: на картинці була всім відома “скорботно-сувора жінка в червоному”, однак тепер в руці у неї блищала не військова присяга, а “путівка: нічний клуб, ресторан, російські лазні”. Зрозуміло, молодий колега жінки закликав її ставитися до подібних витівок як до жарту, адже для нього не залишилося того тривожного для серця почуття, про яке з прикрістю згадує Інна Павлівна. Письменниця не береться критикувати нове мислення покоління, вона навмисно не намагається нав’язати йому ті емоції та почуття, які ще залишилися у людей, які знають про події війни не з чуток, однак жінка все ж не може утримати крик розпачу: “Але ж є, повинні бути події, поняття, почуття, не підвладні вправ в дотепності!”.
Автор пише про те, що сучасні реалії всіляко спотворюють справжнє поняття Батьківщини, і подібні висміюють пародії на деталі воєнних років розраховані на зниження дорого більшості людей поняття.
Я згодна з думкою Інни Павлівни Руденко і теж вважаю, що потрібно берегти історичні символи нашої Батьківщини, адже Батьківщина – “будинок людини”, а не “будинок циніка”, і до вічних понять, до деталей воєнних років, хоча б із вдячності до тих, хто віддав за нас своє життя…, треба ставитися з повагою. В іншому випадку весь страх і жах війни і велич військових подвигів зникає повністю, і на зміну їм приходить лицемірне блюзнірство.
В романі М. А. Шолохова “Доля людини” автор показує нам, яким повинно бути ставлення до Батьківщини та до всього, що з нею пов’язано. Шолохов М. А. на прикладі героя показує нам справжню, безкорисливу і по-справжньому чисту і щиру любов Соколова до своєї Вітчизни. Доля змушує героя проходити через безліч випробувань, вона відбирає у нього сім’ю і будинок, прирікає на жахливі муки і страждання, але герой залишається вірний своєму серцю, вірний своїй совісті, він у будь-якій ситуації залишається відданим своїй Вітчизні. І навіть будучи покаліченим муками голоду, він зберігає справжній російський дух і не погоджується на пропозицію Міллера випити за перемогу фашистської німеччини. Він не погоджується і взяти їжу на догоду противнику, а лише з гідністю готовий піти на смерть. Герой не боїться смерті, він готовий померти, але зберегти в собі почуття власної гідності, зберегти любов і повагу до Батьківщини.
Якщо хто і вмів по-справжньому розуміти глибоке і справжнє значення слів і цінувати поняття “Батьківщина” у всіх його проявах, то це були вітчизняні письменники і поети. Одним з найбільш яскравий віршів про війну, що виражають незмірну любов до своєї вітчизни, є твір М. Ю. Лермонтова “Бородіно”. Воно оповідає про одну з найстрашніших сторінок нашої історії – Вітчизняній війні 1812 року, і в основу вірша лягли розповіді безпосередніх учасників Бородінської битви. Михайло Юрійович, висловлюючи вдячність воїнам, які жертвують собою заради майбутнього покоління, заради своєї Батьківщини, закликає всі наступні покоління брати з них приклад, підкреслюючи, що “нинішнє плем’я” стало мислити зовсім по-іншому, стало не так гостро відчувати і любити не так сильно. Це було в ті часи і, судячи з усього, тенденція спустошення триває й донині.
Таким чином, можна зробити висновок, що слово “Батьківщина” має закарбуватися в головах всіх поколінь як щось велике, рідне і недоторкане, викликає не бажання проявити дотепність, а трепет душі і приємне тепло у серця.