У своєму “Ревізорі” Гоголь зібрав всі чиновницькі вади в Росії в одну купу. Твір вийшло гострим, правдивим і повним сатири. У ньому автор описав свою епоху з усіма її недоліками. На цей сюжет, до речі, його надихнув Пушкін.
Дія відбувається в невеликому провінційному містечку, де немає порядку, а чиновницьке свавілля доходить до абсурду. Влада містечка – все суцільно злодії, дармоїди і шахраї. Вони виступають у ролі узагальненого символу миколаївської системи. Вже в епіграфі ми бачимо викривальний посил твори: “На дзеркало не слід нарікати, коли пика крива”.
Головний герой п’єси – Хлестаков, молодий чоловік невисокого розуму, дрібний чиновник, який не має гроша за душею. Він випадково потрапляє в містечко, а місцева знать помилково приймає його за ревізора зі столиці. Основною причиною такої помилки стає страх злодійкуватих чиновників, він-то і затуманює їм очі.
Духовний і моральний занепад… чиновників помітний у їхніх репліках. Ніхто з них не відчуває свого обов’язку перед країною і справою, кожен дбає лише про власні інтереси. Хлестаков ж приймається відчайдушно брехати про своє становище, багатство і солідних зв’язках. Всі його фантазії приймаються за чисту монету.
Тяпкін-Ляпкін, Суниця, Хлопів, Поштмейстер, Хлестаков, городничий – всі вони є відображенням своєї епохи. Яскравіше всього, на мій погляд, вийшов образ Хлестакова. Від нього навіть відбулося ціле поняття “хлестаковщина”, що означає порожнього, дурного людини, який марнує життя і витрачає батьківські гроші. Головним для Хлєстакова було пустити пил в очі.
Чим же закінчується п’єса? Уявний їде ревізор, а чиновники розуміють, що їх обдурили. Вони, звичайно, заслужили набагато більше, ніж просто опинитися в дурному положенні. Але Гоголь не карає їх, він виставляє їх на загальний огляд з надією на торжество справедливості.