Наприкінці 1860-х років в мистецтво стрімко увійшов Федір Олександрович Васильєв. Безсумнівний талант його розвивався надзвичайно швидко. Це визнавали за ним всі сучасники: і художники, і критики.
У красі природи Федір Олександрович побачив глибокий моральний сенс. Він вважав, що краса здатна відвернути людини від злочинного задуму.
Йому вдавалося виключно точно передавати перехідні стани природи. В його пейзажах завжди присутній живе хвилювання художника, закоханого у природу і бачить у ній відображення дум і почуттів людини. Але талант молодого художника не встиг розвернутися на повну силу з-за передчасної смерті.
Все, чого міг досягти Васильєв на першому етапі своїх занять живописом ясніше всього розкривається в його роботах 1868 року, пов’язаних з літньою життям у селі Костянтинівці поблизу Червоного Села під Петербургом. Опинившись там на деякий час знову близько Шишкіна, свого авторитетного наставника, Васильєв активно вчиться живопису.
Для юного живописця, схильного бачити світ схвильовано і поетично, важко було знайти більш корисну і тверезу школу. Шишкін навчив Васильєва бачити різноманітність форм природи, розрізняти конструкцію, характер дерев і листя. Він вселив учневі любов до ретельного спостереження, аналізу, і до самого процесу художньої праці.
Ми не знаємо, в якій послідовності створювалися Федором Васильєвим дійшли до нас твори цього року, але самі умови життя підвели його до мотивів сільського пейзажу, який виявився для художника щоденним життєвим оточенням.
До нас дійшло порівняно небагато малюнків художника, датованих 1868 роком. Над картинами ж він працював багато і серйозно, і це принесло йому офіційне визнання у вигляді першої премії на конкурсі Товариства заохочення художників за картину «Біля Красного Села».