Твір по картині Рєпіна «Толстой на ріллі»

Особливий інтерес являють портрети, розкривають духовний світ письменника, незвичайний і складний. До них відноситься і картина В. Е. Рєпіна «Орач Л. Н. Толстой на ріллі».
У 70-ті роки в житті письменника відбувається глибокий перелом. Подібно героєві його розповіді «Після балу» Івану Васильовичу, Толстой болісно шукає відповіді на питання: «Як жити?». Він прагне піти з того кола забезпечених, не знають праці людей, до яких він належав за походженням. Толстой прагне заповнити своє життя працею; крім створення романів, він навчає дітей у заснованій ним школі, оре землю, допомагаючи найбіднішим селянам, вчиться шити чоботи, садить дерева, косить траву і т. п. Простий фізичний труд він вважає відновлювальний людину і фізично, і духовно.
Картина Рєпіна «Орач Л. Н. Толстой на ріллі» — це не просто образ письменника, відображений в один з життєвих епізодів. Це закінчений сюжет, в якому автор «Війни і миру» показаний після перелому в світогляді, в роботі, яку він вважав головною справою життя людини.
В. О. Рєпін писав Л. Н. Толстого на ріллі. «Я прожив 8 днів у гр. Льва Миколайовича Толстого, написав з нього два портрета <. > Дуже цікаво і корисно провів цей час, ходив з ним на його роботи і тепер ясно зрозумів цієї геніальної людини. Яка потужність безсмертного духу сидить в ньому!».1
Художник згадував: «В один спекотний серпневий день, в саму припечу, після сніданку Лев Миколайович збирався зорати поле вдови… Шість годин, без відпочинку, він борознив сохою чорну землю, то піднімаючись вгору, то спускаючись по пологому місцевості до яру. У мене в руках був альбомчик, і я, не гаючи часу, стаю перед серединою лінії його проїзду і ловлю рисами момент проходження повз мене всього кортежу. Це триває менше хвилини, і, щоб подвоїти час, я роблю перехід по оранці на протилежну точку, в двадцяти кроках відстані, і стаю там знову в очікуванні групи. Я перевіряю тільки контури і відношення величини фігур; тіні після, з однієї точки, в один момент.
Нарешті я попросив дозволу спробувати попрацювати. Ледь-ледь пройшов лінію під гору, — жахливо накривил, а коли довелося підніматися на взлобок, не міг зробити десять кроків. Страшенно важко! Пальці, з незвички тримати ці товсті голоблі, одерев’яніли і не могли довше виносити; плечі від постійного піднімання сохи для врегулювання борозни страшно втомилися, і в ліктях, закріплених в одній точці згину, при постійному зусиллі цього важеля робилася нестерпний біль. Сечі не було. «Ось воно, в поті чола», — подумав я, утираючись.
— Це з незвички, — сказав Лев Миколайович. — Та я ж не відразу звик; у вас ще й завтра в руках і плечах позначиться працю. Та, все ж фізична праця найважчий, — добродушно міркував він з посмішкою.
І знову почалося нескінченне важке ходіння взад і вперед по пухкої пахучої землі. Ось він, Микула Селянинович, непереможний ніякими сміливцями в обладунках. Микула озброєний тільки ось таким терпінням і звичкою до праці.
Ми поверталися до дому в сутінках; вызвездило на холод. Було вже настільки свіжо, що я боявся, як би він не застудився. Адже його сорочка була мокра наскрізь. У вікнах будинку весело блищав світло: нас чекали до обіду. Я міг повторити за мухою: «Ми пахали». 2

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: