У творчості Святослава Реріха поступово з’являються релігійні мотиви. Початок поклала робота «Голова францисканського ченця» (1923, Музей Миколи Реріха, Нью-Йорк), за оцінкою самого художника «дуже виразна і повна життя». Спочатку полотно призначалося для Рут Пейдж, але, коли воно було закінчено, художник відмовився посилати своє творіння в Америку: «Шкодую, що не зможу послати його тобі. Очікування не завжди виправдовуються, він вийшов зайво саркастичним, і в нього надто багато життя. Очі ченця буквально свердлять тебе, та боюся, що ти не зможеш спати спокійно, якщо цей портрет буде у тебе вдома».
«Голова ченця» цілком може розглядатися як ранній автопортрет. Тоді ж Святослав Реріх згадує про намір написати автопортрет для своєї коханої. Обличчя молодого ченця нагадує риси обличчя свого творця.
Восени 1923, після відвідин Італії, були написані ще дві релігійні картини: «Святий Франциск Ассизький» (Музей Миколи Реріха, Нью-Йорк) і «Цар Соломон» (приватна колекція, Лос-Анджелес). Вони відкрили цілком нову перспективу. Святослав Реріх має намір створити серію з 46 картин. Це своєрідна галерея портретів святих і подвижників різних релігій.
Незабаром, 17 листопада, сім’я Реріх відправляється в Індію. Обидві згадані картини разом з багажем вантажаться на корабель. Вони потрібні як орієнтири при створенні всієї художньої серії. В дорозі Святослав Реріх продовжує трудитися.
В листі до американського співробітникові Морісу Лихтману з Порт-Саїда він пише: «Подготавливаюсь до моєї роботи в Індії… Зараз працюю над великою сюїтою картин, портрети всіх великих Святих і Духовних Вождів».
Ця серія повинна була скласти окрему виставку, демонструє ідею «об’єднання релігію! гій допомогою мистецтва».
Зауважимо, релігійний синтез в цей період є творчою домінантою всієї родини. На картині «Цар Соломон» зображений біблійний цар Соломон з чашею в руках. На задньому плані височить Храм, споруджений на Горі Завіту. На пальці владики — кільце з зіркою Давида. В основу полотна, ймовірно, покладена легенда, згадана Оленою Реріх в її щоденнику, що оповідає про схованці Соломона в Єрусалимі, де і зберігається чаша царя (запис від 8 серпня 1924). Однак художник дає власну інтерпретацію історії про мудрого східному правителя: Соломон випив чашу долі, пожертвувавши собою заради побудови «Великого Храму». Ця думка очевидно запозиченні майстром у його батька, який «Сиккимском щоденнику» зазначав: «прагнення Соломона до Єдиного Храму». Ідейна спорідненість знайшло відображення в портреті: автор наділив свого героя фізичними рисами батька, так що в образі царя легко вгадується Микола Реріх.
Незвично стильове рішення полотна: в ньому присутні елементи театральної живопису — головний убір і одяг Соломона багато прикрашені декоративними елементами. Крім того, його борода написана великими мазками, чого здається рельєфною, ніби виліпленої рукою скульптора (нагадаємо, Святослав Реріх навчався на скульптурному відділенні Массачусетського університету). Театральність надає портрета переконливість і наділяє його образотворчої силою. Європейська живопис, починаючи з епохи Відродження, неодноразово зверталася до образу легендарного правителя-мудреця. Більшість робіт старих майстрів є сюжетними і не виходять за рамки тексту Священного Писання. І ось, через кілька століть, у ХХ столітті, Святослав Реріх також звернувся до постаті біблійного царя, обравши жанр портрета. Історія мистецтва практично не знає портретних «соломонових рішень», і в цьому сенсі картина молодого російського художника потрапляє в розряд унікальних творів.
Святослав Реріх відзвучав на думки батька про побудову Храму і намагався створити унікальну серію, яка не має аналогів у мистецькому світі. Ось витяг з його листа Зінаїді Лихтман, теж американської співробітниці, дружині Моріса: «Радісно чути про Вашу роботу, чути, як будуєте поступово Великий Храм. І робота йде по всьому світу, всюди зароджуються нові осередки, з’являються нові працівники».
На жаль, задумана велика серія духовних водіїв людства не була завершена. Вона представлена тільки згаданими двома зображеннями Соломона і Франциска.