На знаменитій картині Ст. Е. Маковського «Побачення», створеної в другій половині 19 століття, ми бачимо хлопчика років десяти і його мати. Їхні постаті чітко виписані на передньому плані. Жінка прийшла на побачення до сина, якого, мабуть, не бачила дуже довго. Судячи по зовнішності, вона проста селянка: на ній чорний простий кожух, зав’язана по-селянськи хустку, знизу видніється край червоній спідниці. Прийшла вона, швидше за все, здалеку, пішки. Поруч з нею художник зобразив невеликий запилений вузлик і посох.
Її синочок, мабуть, відданий в місто для навчання ремеслу. Він працює в якомусь цеху. Це теж видно по тому, як хлопчик одягнений. На ньому — брудний засмальцьований фартух, стара вицвілий сорочка. Він стоїть босоніж і жадібно їсть принесений матір’ю калач. Хлопчик міцно тримає хліб обома руками і видно, що він голодний.
Легко можна зрозуміти, що життя і в матері, і у сина — несолодка, бідна. Доводиться багато і важко працювати, але грошей все одно мало. Від бідності дитини і віддали так рано в чужі люди. Вдома, в селі, напевно, залишилися ще маленькі діти, а прогодувати всіх їх батькам дуже важко.
В ті часи, які зобразив Ст. Е. Маковський, діти з бідних сімей часто жили в чужому будинку як прислуга або підмайстри. Їм нерідко давали саму брудну і важку роботу, били їх, погано годували. Звичайно, при такій життя хлопці частенько хворіли, а то і вмирали. Напевно, показана тут мати і пішла в далеке місто насамперед потім, щоб переконатися, що її син живий і здоровий, підгодувати і приголубити його. Але вдома у жінки багато справ, та й хлопчик повинен повертатися до роботи, а тому вони скоро знову надовго розлучаться.
Положення героїв цієї картини як би підкреслюється убогістю кімнати, в якій проходить їх коротке побачення. Вона брудна, напівпорожня. Я думаю, що це — кімната, де зазвичай відпочивають і обідають робітники. У кутку стоїть дерев’яна бочка, а на ній — глечик для пиття. Крізь невеличке вікно на матір і сина падає сонячне світло. Він ніби радіє їх довгоочікуваної зустрічі.
Поки хлопчик їсть, мати мовчки дивиться на нього і про щось думає. По виразу обличчя ясно, що думки у неї невеселі. Селянці до сліз шкода свого сина — стомленого, погано одягненого і голодного. Вона уявляє, як йому нелегко у великому і неласкаво місті. Особливо важко те, що вона нічим не може йому допомогти. Матері, напевно, хочеться забрати синочка додому, але цього не можна зробити, тому що тоді їм буде на що жити. Серце матері буквально рветься на частини від любові, жалю і неможливості хоч щось змінити. Ці драматичні почуття дуже добре передані автором картини. Саме їх я і вважаю тут основними. У буденному сюжеті Ст. Е. Маковський правдиво і талановито показав проблеми людей свого часу.