Твір по Іскандеру дідусева хата

Дитинство. Безтурботне, незабутнє для кожного з нас час. З ним пов’язані найяскравіші, зворушливі моменти життя. Текст відомого письменника Ф. Іскандера, запропонований мені для аналізу, я б назвав “Дідусева хата”, тому що автор піднімає в ньому настільки важливу для кожного з нас проблему ролі отчого дому, дитячих спогадів у становленні людини.

Щоб проаналізувати проблему, автор звертається до міркувань героя-оповідача про ставлення до рідного дому в дитинстві, юності та зрілому віці. Письменникові важливо зрозуміти, чому на зміну підліткового бажанням покинути рідні місця приходить туга за близьким людям, чому без зв’язку з батьківщиною людина відчуває себе пограбованим, ніби якийсь його “головний корінь обрубаний”. Велика частина тексту присвячена спогадам головного героя про дідусевому будинку з його “великим зелених двором”, про дитячі витівки, про довгих сімейних вечорах, нескінченних оповіданнях і переказах. Автор не приховує своїх емоцій: за допомогою потрійної анафори “мені не вистачає”, він передає смуток за який пішов дитинству, дорогим серцю місця і людям, відчуття безповоротність. “Коли людина відчуває свій початок і своє продовження, він щедріше і правильніше має своїм життям” – це висловлювання, на мій погляд, найбільш точно відображає позицію автора.

Ф. Іскандер переконаний, що людина невразливий, якщо у нього є спогади про отчий дім. Письменник додає особливу роль дитинству, вважаючи, що воно – зв’язок між минулим і сьогоденням.

Безсумнівно, я згоден з Ф. Іскандером в тому, що дитинство грає особливу роль у житті кожної людини. Крім того, я вважаю, що важливий приклад, з яким дитина наслідує, адже навчитися можна як хорошого, так і поганого.

Аргументуючи свою позицію, мені хотілося б звернутися до твору Б…. Васильєва “Летять мої коні. “Автор розповідає про одного з героїв – доктора Янсене. Зовні цей чоловік справляв враження скромної, нічим не виділяється, невеликого зросту старого, але в місті Смоленську шанувався як святий. Згадуючи про своє дитинство, герой – оповідач оповідає про доктора: про те, як невтомний лікар обходив від зорі до зорі найбідніший район міста, як працював він без вихідних і свят. Читаючи про Янсене, розумієш, що, сам того не підозрюючи, літній латиш був справжнім наставником смоленських дітлахів. Дійсно, вони, і в тому числі головний герой, вчилися у нього вірності професії, уміння жити для людей і якщо необхідно, пожертвувати життям заради тих, хто тебе потребує.

Переконатися в тому, наскільки важливий приклад, ідеал для дитини, можна, прочитавши про головного героя твору Н. В. Гоголя “Мертві душі”. Особливу увагу автор звертає на повчання, яке дав маленького Павлуші батько. Батьківську заповідь про те, що не треба заводити товаришами, що слід догоджати вчителям, а головне, що треба збирати копійку, герой запам’ятав на все життя. Ми бачимо Павла Івановича Чичикова вже дорослою людиною, який, не замислюючись про засоби, йде до своєї мети. Його не хвилюють почуття зрілої дочки начальника – повытчика, він не піклується про наслідки свого “залицяння” за дівчиною, заради підвищення по службі герой йде на обман, лицемірство, підлість. Читаючи історію Чичикова, розумієш: й справді, дитина може навчитися як хорошого, так і поганого, а значить, важливий приклад, якому він наслідує.

Дитинство. Звичайно, воно може бути самим різним, але головне, щоб поряд були люди, які зможуть спрямувати маленької людини на шлях моральності.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: