Один з головних героїв роману у віршах А. С. Пушкіна – Онєгін. Не випадково твір називається його ім’ям. Образ Онєгіна – складний і суперечливий, що містить позитивні ознаки прогресивності і різко негативні риси явно вираженого індивідуалізму. Але це протиріччя не тільки особистості, але й часу. Онєгін висловив собою цілу епоху російського життя. Він герой 20-х років XIX століття. Поет створив твір про свій час і вперше вивів образ так званого “зайвої людини”. Молодий чоловік чужий у тому середовищі, де знаходиться, але не володіє потрібною силою характеру, щоб вирватися з неї. Це дало підставу критику В. Р. Бєлінському назвати Онєгіна “страждають егоїстом”, “егоїстом мимоволі”.
У героя були хороші задатки натури, але їх зіпсували світське виховання і обставини аристократичної середовища. У розвитку Онєгіна немає нічого виняткового: так зростали всі дворянські діти. Їх виховували французькі учителі та гувернери:
… француз убогій,
Щоб не измучилось дитя,
Вчив його всьому жартома…
Потім герой виховував себе сам. Дещо читав, не занадто обтяжуючи себе. У цьому немає його особистої вини, тому що така освіта отримували багато людей його часу. Про це з іронією говорить автор:
Ми всі вчилися потроху
Чого-небудь і як-небудь,
Так воспитаньем, слава богу,
У нас не дивно блиснути.
Характер виховання не міг не принести своїх гірких плодів. Онєгін знав чому, але знав поверхово, неглибоко. І все-таки отримані ним приблизні знання розвинули в ньому розум. Надалі він потрапляє, як і всі молоді люди, під впливом світла, який шліфує характер, прагнучи зробити з Онєгіна людини, схожої на інших. Для цього у героя були можливості і бажання. Як і інші молоді люди світу, він любив щегольски одягатися за англійською модою, говорив по-французьки:
Легко мазурку танцював
І кланявся невимушено…
Ці риси поведінки забезпечили йому успіх у світі, але не могли виховати його почуттів. В його ставленні до життя і до людей переважала іронія. Іронічний погляд на речі означав критичне ставлення до дійсності, але звичка до іронії позбавляла здатності радіти прекрасного в житті, насолоджуватися природою, мистецтвом, людським спілкуванням. Він розчарувався у всьому, бо рано все встиг пізнати, знову-таки неглибоко. Йому скрізь нудно. Герой дізнався світ і не прийняв його лицемірну мораль. Його душа чекала інших відносин, ніж ті, на яких трималося суспільство. Він рано осягнув нікчемність суспільства і відчув себе зайвою людиною у великосвітських віталень. Йому було:
Нестерпно бачити перед собою
Одних обідів довгий ряд,
Дивитися на життя як на обряд
І слідом за чинною юрбою
Йти, не… розділяючи з нею
Ні загальних думок, ні пристрастей.
Онєгін не знає, чим зайнятися, на що ужити свої сили і здібності. Спосіб життя його такий, що герой звільнений від праці і приречений на неробство. Більшість дворян приймали таке життя і не тужили нею. Людська значущість Онєгіна проявилася саме в тому, що він не був задоволений ні своїм життям, ні собою. Він не був щасливий:
Ні: рано почуття в ньому охолонули;
Йому набрид світла шум;
Красуні не довго були
Предмет його звичних дум…
Онєгін здатен на дію, але ніколи нічого не доводить до кінця. В селі він замінив панщину оброком і знову засумував, бо “праця наполеглива йому був тошен”. У відразі до систематичних занять полягає головна причина всіх бід Онєгіна: він робиться все більш похмурим, все більш холодним. Онєгін без морального стрижня в душі сам страждає і мимоволі заподіює страждання іншим. Нудьга, туга, нудьга сковують його серце.
Онєгін – проникливий людина. Він по достоїнству оцінив Тетяну, Ленського, але сам не здатний до справжньої дружби і любові. У відносинах Онєгіна до Тетяни – повітової панночки повною мірою проявляються його егоїзм і холодність душі. У відповідь на її зворушливе зізнання він читає їй відповідь, яка вражає своєю байдужої рассудочностью. Онєгін визнається Тетяні: “Не оновлю душі моєї…” Герой не здатний зрозуміти іншу людину. Він не помітив, яке потрясіння пережив наївний романтик Ленський на іменинах Тетяни. Дружба Онєгіна з Ленським закінчилася трагічно. Євген залишився рабом умовностей. Дотримуючись негласний закон честі, встановлений світським суспільством, він вбиває на дуелі Ленського. Дуель – переломний момент у житті “зайвої людини”. Він “вражений” смертю Ленського. В “тузі серцевих мук” йому належить виміряти свою провину.
В останній главі роману Онєгін постає в іншому світлі: він поглинений несподівано спалахнула любов’ю до Тетяни. І тим не менш він залишається “страждають егоїстом”. Герой думає тільки про собі, його не хвилює, що Тетяна заміжня і що своїми відвертими переслідуваннями він ускладнює їй життя.
Онєгін по-справжньому страждає, на останнє пояснення з Тетяною “йде, схожий на мерця”. Пристрасть його нагадує страждання юної Тетяни. Однак є в цьому стражданні суттєва різниця. Тетяна любить його по внутрішньому потягові, не карає себе. Онєгін “своє божевілля проклинає”. Перш Онєгін страждав від нудьги, тепер – від любові.
Отже, Онєгіна можна назвати страждають і трагічним героєм. Він зневажав світло, але залишився рабом умовностей, не знайшов істинного призначення. Онєгін страждає від своєї самотності, неприкаяності. До нього можна віднести рядки:
Але сумно думати, що даремно
Була нам молодість дана…
