Добро — це те, що йде від серця. Його неможливо помістити в якісь рамки, давши йому абсолютно точне визначення, але його можна відчути. Добро — це здатність людини скоювати безкорисливі вчинки, не чекаючи подяк натомість.
У тексті Е. А. Пермяка прикладом прояву доброти служать вчинки хлопчика Альоші. Зробивши добрі справи, він не став пишатися і хвалитися ними, а вважав за краще залишитися невідомим. Дід учив Альошу бути хорошою людиною, приводячи в приклад добрі справи інших людей, наприклад, дід назвав хорошою людиною того, хто змайстрував лавку на просіці. Дід сказав, що ця людина не тільки про себе думає, але й інших, щоб усім добре було. Альоша запам’ятав ці дідові слова. Потай від діда він пофарбував цю лавку, приладнав до неї спинку, вкопав стовпчики. Також Альоша пофарбував і хвіртку у розплідника, приладнав до неї клямку, змастив петлі. Проробивши цю роботу, він нічого не сказав дідові, навіть коли дід сам запитав його, чи не знає Альоша цього доброго майстра, який таку красу зробив. Альоша відповів, що цей майстер не велів себе називати, тому що не любить хвалитися, до того ж і не один він працював.
Альоша, зробивши добрі вчинки, не став чекати похвали за них, він подбав не тільки про себе, але і про всіх людей, відпочиваючих на цій лавці, а це і є прояв справжньої доброти.
В житті мені теж не раз доводилося зустрічатися з добрими людьми. Наприклад, наша сусідка в селі завжди допомагає одній дуже бідній сім’ї і робить це абсолютно безкорисливо. Коли голодна дитина з цієї сім’ї попросив у неї попити, вона винесла йому води, а склянку молока і смачну булочку, а ще дала йому з собою цілий пакет їжі. На мій погляд, цей вчинок є самим справжнім і щирим проявом доброти.