Н. В. Гоголь, великий російський письменник, володів незвичайним даром відчувати поетичну красу мови. Найвищим проявом цієї здатності стала повість “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. Одна з її частин, наймиліша і казкова – “Ніч перед Різдвом”.
Головною особливістю цієї повісті, по-моєму, є те, що в ній природно і невимушено сплітаються забавні побутові сценки і справжнісінькі чудеса.
Взяти, наприклад, риса. Начебто негативний персонаж, а в Гоголя він стає нешкідливим домашнім шкодником, неподобства якого нічим не відрізняються від дрібних грішків інших жителів хутора. Його, мабуть, навіть шкода, адже саме його постійно переслідують невдачі.
Або відьма, яка на перевірку виявляється матір’ю коваля, Солохою. І стає зрозуміло, що відьма вона не тому, що зла, а тому, що спритна і кмітлива. Відьмами часто називали розумних, ерудованих жінок, яких, як мовиться, “на… кривій козі не об’їдеш”.
Чудеса сприймаються жителями хутора як щось природне, повсякденне. Вони, наприклад, абсолютно не дивують коваля. Тут все дуже зрозуміло. У народі прийнято вважати, що коваль у своєму ремеслі обов’язково повинен знатися з нечистою силою, інакше незрозуміло, звідки береться його майстерність, недоступне простим людям.
Познайомившись з різними персонажами повісті, ми розуміємо, що риса приборкати міг з них тільки Вакула. Логічно, адже настільки талановита людина – не тільки творець, але й художник – може тримати нечисту силу під контролем. І це більш привабливо, ніж бути зобов’язаною чортам своїми талантами.
По суті, Вакула – чи не билинний герой, подібно Іллі Муромцю або Садко, яким теж вдавалося справлятися з нечистою силою. Тому не дивно, що найкраща дівчина все ж визнає його заслуги і робить вибір на його користь.