«Не стріляйте в білих лебедів» — чудовий розповідь Б. Л. Васильєва, піднімає питання відносин людини і природи. Твір написаний автором у 1973 році, але, на жаль, актуально і в наші дні.
Головним героєм розповіді є Полушкін — проста роботяща людина з добрим характером. У селі, де він живе, люди не сприймають його серйозно і посміюються, а дружина називає марним в домашніх справах. Тільки Колька, син Полушкіна, дуже любить і поважає свого батька. Хлопчик по характеру дуже схожий на нього, тому також часто стає об’єктом глузувань і відчуває образи.
Полушкіну не вдається надовго затримуватися на різних роботах, але одного разу він влаштовується лісником, і це справа захоплює його. Герой з повною відповідальністю підходять до виконання своїх обов’язків, охороняє ліс, що в підсумку призводить до того, що його вбивають браконьєри.
Мені здається, що твір є дуже сумним і важким, змушуючи про що задуматися. Несправедливо страждає в оповіданні головний герой, що уособлює доброту і наївність. Книга висловлює реалії сучасного життя, адже жорстокість до тварин і всій природі, неповагу суспільства до наївним, добрим людям давно стало неприємною нормою.
Я вважаю, що автор показав боротьбу двох явищ: добра і зла, виражених в тому, що один герой здатний купити лебедів, а інший — без жалю вбити прекрасних птахів. Книга допомагає зрозуміти, що саме окремі люди здатні не тільки врятувати природу, але й знищити її.