Твір на тему “Зимовий пейзаж”

Одвічне, як світ, i завжди хвилююче питання: з чого починається Батьківщина. З батьків? З маминої пісні? З рідного дому? Проте не останнє місце при цьому належить природі. Адже рідна природа – це наш з вами додому.

Наші долини, ліси, переліски. Скільки в них краси! Яка вона різноманітна!

А яке дивовижний наше місто взимку. Білі снігові ковдри покривають його, а казкові мережива на стеклах вікон малює дивний художник. Ця краса завжди мене чарує…

Зима – це, здається, найпривабливіше час року. Уявляєте, якби не було зими?

Як захоплює нас таємнича природа джунглів. Як лякають посушливі суховії над гарячими пісками пустель. Залучають і манять ласкаві хвилі на узбережжі тропічних островів. Але там немає зими! Мені від душі шкода жителів всіх тих країн, які не знають цієї чудової пори року. Адже кожен день її – загадка. Що він нам принесе, які сюрпризи подарує: веселу снігову заметіль або дрібний дощ, бадьорий, хрусткий мороз або сонячну відлига, запальні зимові ігрища або ліниву смуток за дощовим вікном. Яким би не був зимовий день, він все одно чудовий, тому що неповторний.

Ось і в цьому році зима незвична. Хоча, вже здається, ми і звикли до святкування Нового року без снігу, але такої теплої зими не пам’ятають навіть старожили. І хоча за вікнами школи стоять безлиственные дерева, ніби соромлячись своєї вимушеної наготи, в нашій уяві вони постають покритими срібним, переливаються інеєм і задумливими у тільки їм відому казкове життя. Спробуємо заглянути в їх сни.

…Старий парк. Здається, я знаю тут кожний куточок, кожне деревце й кущик,… але щодня природа відкриває і дарує мені щось нове, красиве й незнане до цього.

Взимку парк – це казка! Страшно навіть потривожити його сон. Який же він величний у своєму тихому зимовому вбранні! Який могутній і загадковий!

Дерева стоять у снігу, немов загорнуті в пухкі білі простирадла. У окремих дерев багато незграбних рук. Вони намагаються схопити нас за обличчя, одяг і не пустити далі вглиб зимової неосяжної таємниці парку. Адже це нам тільки здається, що всі жителі цього маленького куточка природи дрімають холодної дрімотою. А насправді вони зайняті важкою роботою – виживанням в це суворе для нас час і збором потужних сил для нового життя, нової весни. А поляна серед парку, навпаки, красива, блискуча, біла, ніби вкрита сріблястим пухом, закличним погойдатися на ньому, пограти в сніжки, розбризкуючи на весь парк дзвінкий заливчастий сміх.

Але ось подув легкий вітерець і ніби переніс нас у фантастичну феєрію. Прокинулися сніжинки. Маленькі, пухнасті, вони беруться за ручки і весело танцюють десь у верховіттях. Захвилювалися дерева, тому що не вміють цього робити. Вони заздрять крихким пушинкам, кружащимся навколо зачарованих жителів парку і тих, хто одягає на них сріблясті одягу, які здалеку здаються пухнастими хустками, що на сонці просто чарівні – скільки грає на них фарб. І, здається, якщо доторкнешся до них, зникнуть чари, перетворяться в гірке розчарування.

От такий зимовий сон. Або мій, або тих дерев, що сумно заглядають у вікна школи. Але я вірю, що ми дочекаємося того дня, коли побачимо твою красу, зима! Адже ми тебе так любимо. Правда, старий парк?

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: