Твір на тему улюблене твір

Пушкін — добрий супутник нашого життя. Здається, знаєш його напам’ять з дитячих років, і все ж будь раз, розкриваючи як би навмання звичну здавна улюблену книгу знаходиш в ній щось нове, раніше не звідану, сверкнувшее як би в перший раз. Чуєш активний звук, бачиш те нестримно веселі, задумливі, розумні очі і мимоволі втягується в розмову з письменником.

Мені подобаються вірші, поеми Пушкіна. Але більшою мірою він приваблює мене як прозаїк. Я зачитав до дірок «Повісті Бєлкіна», захоплювався «Дубровським». «Капітанська дочка» вразила моє фантазерство і залишилася улюбленим твором.
Зараз, якщо я чую про честь, шляхетність і вірної любові, в моїй уяві постають образи Гриньова і Маші Миронової.

Це твір, незважаючи на невеликий обсяг, повно глибокого сенсу. У «Капітанської дочці» одночасно розвивається кілька сюжетних ліній. Одна з них — це

Історія любові Маші і Гриньова, інша — події, що відбувалися в той час в Оренбурзькій губернії.

Дія відбувається у 1772 — 1775 роках, незадовго до і під час повстання Пугачова. А. С. Пушкін вважав, що в повісті повинна бути «історична пора, розвинена у вигаданому оповіданні».

Зав’язка твору полягає в тому, що молодий офіцер Петро Гриньов був направлений служити в Білогірську фортецю. По дорозі він робить необдумані вчинки, програє 100 рублів Зурину, лає свого дядька Савельича, хоча той і прав, не даючи панові фінансів.

Дотримуючись у фортецю, Гриньов з дядьком заблукали під час бурану, але випадково зустріли мужика, який вивів їх до заїжджого двору. Юнак, подякувавши вожатого за допомогу, віддав йому свій заячий тулупчик. Здавалося б, рядова подія, але яку величезну користь воно принесло згодом!

Приїхавши в Білогорську фортецю, Гриньов познайомився з дочкою свого начальника Миронова. Маша сподобалася молодій людині. З-за дівчини він посварився зі своїм товаришем Швабриным, який, як пізніше з’ясувалося, сватався до неї, але отримав відмову. Не бажаючи, щоб хтось безкарно паплюжив добре ім’я Маші, Гриньов викликає кривдника на дуель. Він вчинив як справжній чоловік.

Поєдинок мало не закінчився загибеллю Гриньова з-за підлості Швабрина. Одужавши, Гриньов дізнався, що Швабрин написав на нього донос. Це порушило юнака ненависть до свого ворога. Праведний гнів Гриньова близький і зрозумілий мені.

В цей же час в губернії почалося повстання. Повстанці під керівництвом Пугачова легко взяли фортецю. Комендант, його дружина і офіцери були вбиті. Швабрин, заплямувавши честь офіцера, зрадивши присязі, став прислужником бунтівників. Гриньов ніколи б не став зрадником. Він вважав за краще померти, але вірний Савельіч врятував свого пана. Пугачов виявився тим самим мужиком, якому Гриньов колись подарував заячий тулупчик. Ласкаво окупилося сторицею!

Юнак був вражений тим, що дитячий кожух, подарований волоцюгу, визволив його від петлі, а п’яниця, шатавшийся за заїжджим дворах, облягав фортеці і потрясав держава. Гриньов не став присягати на вірність Пугачову. «Я присягав государині імператриці, тобі присягати не можу».

Цей вчинок Гриньова привів мене в захват: перебуваючи повністю у руках Пугачова, він не намагається приховати від нього своїх переконань. Самозванець, вражений такою чесністю, відпустив хлопця. Ще не раз доведеться Гриневу побачила — діти благородство Пугачова: селянський ватажок, захоплений сміливістю Гриньова, рятує Машу Миронову від ненависного їй Швабрина. Ці вчинки Пугачова свідчать про його непересічну натурі з найкращої сторони. Він умів берегти не тільки друзів, але і ворогів. Це гуманне поведінка викликає у мене щиру повагу.

Взірцем порядності у повісті виступає Петро Андрійович Гриньов. Згадаймо, що він відмовився служити Пугачову. А хіба не про те ж свідчить його відношення до Маші: Гриньов не побоявся пожертвувати життям заради порятунку Маші з рук Швабрина. А яким благородством пройнятий його поведінка на суді, коли, ризикуючи бути засудженим на довічну каторгу, Петро Андрійович намагається не заплямувати честь Маші!

Епіграфом до «Капітанської дочці» Пушкін вибрав прислів’я: «Бережи честь змолоду», і поведінка героя повністю відповідало їй. Як тут не вспомянуть нинішній стан російської армії, коли офіцери розпродають військове власність, більше того зброя! Побільше б було у нас таких офіцерів, як Гриньов, беззавітно відданих РФ, всі вчинки яких направлялися на її користь!

Знову і знову я повертаюся подумки до Гриневу, розмірковуючи про його вчинки. Відчувається, що він дуже симпатичний і самому автору. В рисах Петра Андрійовича ми вгадуємо думки й почуття самого письменника. Герої його творів ще довго будуть володіти моїм серцем.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: