Твір на тему “Туга” Чехов

У старого візника Іони помер син (“Туга”, 1886). Зломлений горем старий відчуває себе: нескінченно самотнім у величезному місті, повному “жахливих вогнів, невгамовного тріска і біжать людей…” Скоро тиждень, як помер син, а він ще ні з ким не зміг поділитися своїм горем. Треба розповісти, як захворів син, як він мучився, що говорив перед смертю, як помер. Один за одним змінюються сідоки, і з кожним з них Йона намагається завести довгий, полегшує душу розмову, але нікому немає діла до його горя. “Очі Іони тривожно і мученицьки бігають по натовпу, снують по обидві сторони вулиці: чи не знайдеться з цих тисяч людей хоч один, який вислухав би його? Але натовпу біжать, не помічаючи ні його, ні його туги”…”

Так і не дочекавшись людської уваги, Іона йде вночі в стайні, де стоїть його кінь, нехай нерозумне, але все-таки жива істота, “…Так-то, брат кобылочка, – каже Іона. – Нема Кузьми Йоновича… Наказав довго жити… Таперя, скажімо, у тебе жеребеночек, і ти цього жеребеночку рідна мати… І раптом, скажімо, цей самий жеребеночек наказав довго жити… Адже шкода.

Лошаденка жує, слухає і дихає на руки свого господаря-Іона захоплюється і розповідає їй все. “Найстрашніше в долі Іони, а також в долях Дениса Григор’єва (“Зловмисник”, 1885) і токаря ніж страх перед бідністю. “Через годину а вона була вже в дорозі”.

“Назвіть мені хоч одного корифея нашої літератури, який став би відомий раніше, ніж не пройшла по землі слава, що він убитий на дуелі, зійшов з розуму, пішов на заслання…” У цих словах чеховського героя оповідання “Пасажир 1-го класу” (1886) чуються гіркі роздуми самого автора.

Незважаючи на вміння Чехова все переживати мовчки, у нього якось вирвалося визнання, що “самотність у творчості – важка штука”. Люди, окрулсавшиеписателя. не могли по-справжньому оцінити значення його праці. Літературний мурашник вважав Чехова здатним гумористом. Однак думка про те, що пліч-о-пліч з ними тягне журнальну лямку чудовий письменник, здалася б літературним колегам Чехова сміховинною.

Чехов дуже скоро розлучився з ілюзіями щодо моральних якостей Лейкина. “Брехун, брехун і брехун”,-характеризує він в листі до брата. Брехнею, була гра Лейкина в лібералізм, брехнею було його нібито письменницьке ставлення до таланту Чехова.

Процес розкладання буржуазного суспільства Чехов показав в оповіданнях “Володя великий і Володя маленький” (1893), “Бабине царство” (1894), “У садибі” (1894), у повістях “Три роки” (1895) і “Моє життя” (1896).

Письменник І…. Горбунов-Посадов писав Чехову, що його розповідь “Бабине царство”, в якому описано життя господині великий фабрики, наводить на сумні й суворі роздуми”.

Мислячі чесні люди не можуть бути щасливі в світі гноблення, тунеядства і вульгарності. В цьому: Чехов бачив запорука того, що краща частина інтелігенції в майбутньому стане по-справжньому близька до народу.

Антона Павловича глибоко хвилювало питання, що ж саме має робити інтелігенція. щоб докорінно змінити долю народу.

Цій темі носвящена повість Чехова “Будинок з МЕЗОНІНОМ” (1896). Земська діячка Лідія Волчанннова, героїня повісті, бачить мета ЖИТТЯ В ТОМУ, щоб служити ближнім”: організовувати школи, аптечки, бібліотеки, допомагати бідним селянам. “Правда, ми,- каже вона, – не врятуємо людство і, бути може, багато в чому помиляємося, але ми робимо те, що можемо, і ми-” праві “.

Теорія “малих справ”, прихильницею якої є Лідія, знаходить пристрасного противника в особі художника, сусіда Волчаниновых.

* “Народ оповитий ланцюгом великої, і ви не рубайте цього ланцюга,-доводить він Лідії, – а лише додаєте ЙОГО перші ланки… голод, холод, тваринний страх, маса праці, точно снігові обвали, загородили їм всі шляхи до духовної діяльності, саме до того самого, що відрізняє людину від тварини і заради чого варто жити. Ви приходите до нього на допомогу з лікарнями і школами, але цим не звільняєте їх від пут, а навпаки, ще порабощаете… за мушки (лікувальний засіб.- Р. С.) і книжки вони повинні платити земству і, отже, сильніше гнути спину”.

Слід сказати, що сам Чехов, засуджуючи теорію “малих справ”, не заперечував корисності шкіл і лікарень. Але письменник, не підводив ніяких теорій під свої добрі справи, вони були природною потребою його великого серця. Правильно поставивши питання про роль інтелігенції в житті народу, Чехов не міг дати на нього чіткої відповіді. Чехов розкрив у своїх селянських оповіданнях картину зубожіння, темряви й дикості селян, викрив всю фальш проповіді народництва, яке бачило порятунок села повернення до патріархальної старовини. Село, який показав її в своїх оповіданнях Чехов, руйнувала картковий будиночок народницьких ілюзій.

У щоденнику письменника за 1897 рік зберігся запис про “балакунів лібералів”: “19 лютого – обід в “Кон-тинентале”, в пам’ять великої реформи. Нудно н безглуздо. Обідати, пити шампанське, галдеть, говорити промови на тему про народному самосвідомості, про народної совісті і т. п. в той час, коли кругом стала снують раби у фраках, ті ж кріпаки, і на вулиці, на морозі чекають кучера, це означає брехати святому духу”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: