М. Е. Салтиков-Щедрін – один з найбільших російських сатириків який бичував самодержавство, кріпосництво, а після реорганізації 1861 року – пережитки кріпосного права вкорінені в психології людей.
Творчість Щедріна пов’язано з традиціями його геніальних попередників: Пушкіна (“Історія села Горюхина”) і Гоголя (“Мертві душі”). Але сатира Щедріна гостріше і нещадніше. В усій красі розкрився талант Щедріна-викривача в його казках. Казки з’явилися своєрідним підсумком, синтезом ідейно-творчих шукань сатирика. З фольклором вони пов’язані не тільки наявністю певних усно-поетичних деталей і образів, в них висловлено народне світорозуміння. У казках Щедрін розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дворян, чиновників – всіх тих, хто живе народною працею.
У “Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував” Щедрін викриває паразитизм двох колишніх великих чиновників, які потрапили на острів. Це генерали-дармоїди, не принесли ніякої користі державі, все життя прослужили в реєстратурі, яку потім скасували “через непотрібність”.
Генерали ні на що не здатні нічого не вміють робити вважають що булки в тому самому вигляді народяться, як. їх вранці до кофею подають”. Вони ледь не з’їдають приятель одного, хоча кругом маса плодів, риби, дичини. Вони померли б з голоду, якби поруч не виявилося мужика. Анітрохи не сумніваючись у своєму праві експлуатувати чужу працю, генерали зас-подають мужика на них працювати. І ось знову генерали ситі, до неї повертається колишня самовпевненість і самовдоволення. “Ось як воно добре бути генералами – ніде не пропадеш!” – думають вони. У Петербурзі генерали “грошей загребли”, а мужику вислали “чарку горілки та п’ятак срібла: веселися, мужичина!”
Співчуваючи пригнобленого народу, Щедрін виступає проти самодержавства і його слуг. Царя, міністрів і глав адміністрацій областей висміює казка “Ведмідь на воєводстві”. У ній показані троє Топтигін, послідовно змінюючих друг друга на воєводстві, куди вони були послані левом, щоб “втихомирити внутрішніх супостатів”. Перші два Топтигіна займалися різного роду “злодействами”: один – дрібними, “срамными” (“чижика з’їв”), інший – великими, “блискучими” (задер у кре стьянина коня, корову, свиню і пару овець, але збіглися мужики і вбили його). Третій Топтигін не жадав “кровопро-литиев”. Навчений досвідом історії, він діяв обережно і повів ліберальну політику. Багато років отримував від трудівників поросят, курей, мед, але врешті-решт увірвався терпець мужиків, і вони розправилися з “воєводою”. Це вже стихійний вибух невдоволення селян проти гнобителів. Щедрін показує, що причина лих народних – у зловживанні владою, в самому характері самодержавної системи. А це означає, що порятунок народу – в поваленні царизму. Така основна думка казки.
У казці “Орел-меценат” Щедрін викриває справа самодержавства в галузі освіти. Орел – цар птахів – вирішив завести” при дворі науки і мистецтва. Однак орлу незабаром набридло грати роль мецената: він знищив солов’я-поета, надів кайдани на вченої дятла і заточив його в дупло, розорив ворон. Почалися… “розшуки, слідства, судбища”, настав “морок неуцтва”. Письменник показав у цій казці несумісність царизму з наукою, освітою і мистецтвом, зробив висновок, що “орли для освіти шкідливі”.
Щедрін висміює і обивателів. Цій темі присвячена казка про премудром пескарі. Піскар все життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у своїй норі, подалі від небезпеки. Піскар “жив – тремтів і вмирав – тремтів”. А вмираючи, подумав: чого ж заради все життя він тремтів і ховався? Які були в нього радості? Кого він утішив? Хто про його існування згадає? “Неправильно вважають ті, котрі думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно. живуть, даром місце займають”, – звертається автор до читача.
У своїх казках Салтиков-Щедрін показує, що народ талановитий. Мужик з казки про двох генералів кмітливий, у нього золоті руки: він та силець змайстрував “з власних волосся”, і “чудо-корабель” побудував. Народ зазнавав гніту, його життя – нескінченний важка праця, і письменнику несолодко, що він своїми руками в’є мотузку, яку накинули йому на шию. Щедрін закликає народ задуматися над своєю долею, об’єднатися в боротьбі за перебудову несправедливого світу.
Свою творчу манеру Салтиков-Щедрін називав езопівській, кожна казка має підтекст, в ній діють комічні персонажі та образи-символи.
Своєрідність казок Щедріна ще і в тому, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний результат. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету “Московські відомості”*. Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великої Подьяческой. В життя казкових риб і звірів письменник вводить деталі з життя людей: піскар “платню не отримує і прислуги не тримає”, мріє перемогти двісті тисяч.
Улюблені прийоми автора – гіпербола і гротеск. І спритність мужика, і невігластво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий чоловік варить суп у пригорщі. Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля.
У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає уважність на смішні сторони зображуваного. Досить пригадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордену. У казках Щедріна видно зв’язок з народною творчістю (“жив-був піскар”, “мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапило”, “ні в казці повідомити, ні пером описати”). Однак поряд з казковими виразами ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок: “жертвувати життям”, “піскар злободенне процес завершує”. Відчувається алегоричний сенс творів.
У казках Щедріна відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в торжество розуму і справедливості.