Сьогодні вранці я прокинувся, глянув, як зазвичай у вікно, і здивувався. Ще вчора на тротуарах лежала пожухшая листя, картина була сірою, сірою. Зараз же все було невпізнанним, чистим і білим, адже випав перший сніг. Погода була тиха, безвітряна. На небі я помітив сірі хмари, з яких продовжували падати великі пластівці снігу. Вони не танули, торкаючись землі, адже на вулиці було вже досить холодно. Сніг падав на будинки, на тротуари, на перехожих. Мені кортіло вибігти на вулицю і ближче побачити всю цю красу, адже відомо, що всі сніжинки несхожі, вони сильно відрізняються одна від іншої. Через деякий час хмари розвіялися, виглянуло яскраве сонце. Картина стала ще більш чарівною. Сонячні промені падали на чистий сніг. Сніжинки іскрилися і переливалися всіма кольорами веселки. Дерева в мить ока виявилися білими, пухнастими. Відразу згадуються картини художників, на яких вони відображають всю природну красу і неповторність. З деяких гілок сніг великими оберемками падав вниз, адже його випало так багато. Повітря було чистим, свіжим морозним.
Наш двір змінився до невпізнання. За нього вже щосили бігали дітлахи, кидаючись першими сніжками, адже вони чекали цього майже цілий рік. Сніг був м’який, повітряний, так і хотілося зануритися в нього. Відразу виникло відчуття свята. Всі буквально опинилися в передчутті новорічних свят, майбутніх довгих канікул. Настрій був просто прекрасним. Хотілося радіти, веселитися, підкидати сніг вгору і милуватися, як він іскриться від сонячних променів, сяючи і переливаючись.
Швидше за все, цей сніг розтане через кілька днів або навіть годин. Але враження про першому сніжному покриві надовго залишиться в моїй пам’яті. Саме за ці незабутні враження я і люблю зиму.