Твір на тему образ Митрофанушки

Одним з головних героїв комедії Фонвізіна Недоук є Простаків Митрофан Терентійович, дворянський син Простаковых. Ім’я Митрофан означає подібний, схожий на матір.
Може таким ім’ям пані Простакова хотіла показати, що її син – відображення самої Простакової. Мітрофанушке було шістнадцять років, але його мати не хотіла розлучатися зі своєю дитиною і бажала залишити при собі до двадцяти шести років, не відпускаючи на службу. Сама пані Простакова була ?упа, нагла, нечемна, і по цьому не прислухалася ні до чиєї думки. Поки Митрофан ще в недорослях, поки його й одружити; а там років через десяток, як увійде, боронь боже, до служби, всього потерпіть. У самого Мітрофанушке отсу?ствует мета в житті, він тільки любив поїсти, байдикувати і ганяти голубів: Побіжу-?ка тепер на голуб’ятню, так авось або На що його мати відповідала: Піди, порезвись, Митрофанушка. Митрофан не хотів вчитися, копіювання заборонено його мати найняла йому вчителів лише тому, що так було покладено в дворянських сім’ях, а не для того, щоб син навчався уму розуму. Як він говорив матері: Слушаст, матінка. Я ті потешу. Повчуся; тільки щоб це був останній. Годину мои? волі прийшов. Не хочу вчитися, хочу одружитися А пані Простакова завжди вторила йому: Мені дуже мило, що Митрофанушка вперед крокувати не люби?, З його розумом, так замете далеко, та й боже боронь! Лише тобі муки, а всі, бачу, порожнеча. Не вчися цій дурній науці! Найгірші якості характеру, найбільш відсталі погляди на науку характеризую? таких молодих дворян, як Митрофан. Також він надзвичайно ледачий. Сама Пані Простакова душі в Мітрофанушке не чула. Фонвізін зрозумів нерозумність її сліпий, тваринної любові до свого дітища, Митрофану,- любові, яка, сутності, губи? її сина. Митрофан обжирався до коліків в животі, а мама все вмовляла з’їсти ще. Няня казала: Він вже і так, матінка, п’ять булочок з’їв. На що Простакова відповідала: Так тобі шкода шостий, бестія. Э?и слова показываю? турботу про сина. Вона намагалася забезпечити йому безтурботне майбутнє, вирішила одружити його на багатій жінці. Якщо хтось ображає її сина, вона відразу йде на защи?у. Митрофанушка був одним її втіхою. Митрофан ставився до своєї матері зневажливо: Так! Того й дивись, що від дядечка тягаючи: а там з його кулаків так за часослов Що, що ?ы хочеш зробити? Схаменись, душенька! Віть тут і річка близько. Пірну, так і поминай як звали. Заморив! Заморив Бог з тобою. э?и слова доказываю?, що він зовсім не люби? і йому зовсім не шкода свою рідну матір, Митрофан її не поважає і грає над її почуттями. А коли втратила владу Простакова кидається до сина зі словами: Один ?ы залишився у мене, мій… серцевий друг, Митрофанушка. А у відповідь слыши? бессердечное: Да відчепись ?ы, матінка, як навязалась. Всю ніч така погань в очі лізла. Яка ж погань Митрофанушка. Так то ?ы, матінка, то батюшка. Простаків боявся дружини та її прису?ствии про сина говорив так: принаймні, я люблю його, як подлежи? батькові, те розумне ди?я, те розумне, забавник, витівник; іноді я від нього поза себе від радості сам істинно не вірю, що він мій син, і додавав, дивлячись на дружину: При ?воих очах мої нічого не бачать. Тарас Скотинин, дивлячись на все, що відбувається, повторював: Ну, Митрофанушка, ?ы, я бачу, матушкин синку, а не батюшкин! А Митрофан до свого дядька звертався: що ?ы, дядечко, блекоти об’ївся? Забирайся, дядечко, забирайся. Своїй матері Митрофан завжди грубив, огризався на неї. Хоча Еремеевна не отримувала не копійки за виховання підлітка, намагалася його навчити хорошому, захищала від дядька: здохну на місці, а ди?я не видам. Сунься, пане, тільки зволь поткнутися. Я ті більмо-то выцарапаю. Намагалася зробити з нього порядної людини: Так повчи хоч трошки. Ну, ще слово скаже, стара хрычовка! Вже я ті оброблю; я знову поскаржуся матінки, так вона тобі изволи? дати сум по-вчорашньому. З усіх вчителів хвалив Митрофанушку тільки німець Адам Адамыч Вральман, так і з-за того, щоб на нього не сердилась і не лаяла Простакова. Решта вчителя відкрито лаяли його. Наприклад Цыфиркин: Ваше благородіє завжди без діла маятися изволите. А Митрофан огризався: Ну! Давай дошку, гарнізону щур! Задавай ж зади. Всі зади, ваше благородіє. Віть з задами-те століття позаду залишаємося. Малий і бідний словник Митрофана. Шибеник їх забирай і з Еремеевной: так він відгукувався про своїх учителів і няні. Митрофан був невихований, грубий, розпещеним дитиною, якого всі навколо слухалися і підпорядковувалися, також він мав свободу слова в будинку. Митрофан був упевнений в тому, що оточуючі люди повинні йому допомагати, давати поради. У Митрофана була завищена самооцінка. Яким би розумним і працьовитим не була людина, але в ньому є частка такого Митрофанушки. Кожна людина іноді лени?ся, Є й такі люди, які стараю?ся жити тільки за рахунок батьків, самі нічого не виконуючи. Звичайно, багато зависи? від виховання дітей батьками. До людям, схожим на Митрофана, я ставлюся і не добре, і не погано. Просто я намагаюся уникати спілкування з такими людьми. І взагалі думаю, що таким людям треба намагатися допомагати з їх труднощами і проблемами. Треба напоумити його, змусити вчитися. Якщо ж така людина сама не хоче виправлятися, учи?ся і займатися, а навпаки, залишитися дурним і розпещеним, относи?ся нешанобливо до старших, значи? на все життя він залишиться недорослем і неуком.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам