З самого дитинства Лермонтов був закоханий у Кавказ, а герої, яких він зображував у своїх творах, це були вільні і горді люди з палким серцем і могутньою волею, як він сам. Головний герой романтичної поеми “Мцирі” – юний послушник монастиря, який проти своєї волі опинився в стінах похмурої обителі. Це незвичайний персонаж, до опису якого автор ставиться дуже трепетно.
Мцирі гарний, сповнений сил, благородний і волелюбний. З дитинства він мріє про життя на волі, поряд з рідними і близькими людьми. Але монастир, в якому він опинився волею долі, став для нього свого роду ув’язненням, духовної в’язницею. Народжений на лоні дикої природи серед гір могутнього Кавказу, він не міг довго залишатися в ув’язненні. Одного разу герой все ж вирвався на свободу, де провів цілих три дні.
Можливо, це рішення піти на волю з спокійного і мирного монастиря далося йому нелегко. Ченці не були ворогами і завжди добре ставилися, але вони не могли зрозуміти ту спраги свободи, яку відчував Мцирі. Їх світ так і не зміг замінити йому рідний дім. Він не приховує своїх намірів побачити рідні краї.
Його втеча стає зухвалим звільненням, бажанням… поріднитися зі своєї непокірної стихією. Адже всередині, яким би романтиком Мцирі не був, він залишався бунтарем. Щирість цього лермонтовского героя викликає у читача в першу чергу симпатію. За деякими епізодами поеми можна судити про його мужності і хоробрості. Так, на волі він потрапляє під сильну грозу, виявляється в темному і незвіданому лісі, і нарешті, стикається з могутнім, диким барсом.
Навіть наближення смерті не послаблює його волю і жагу до волі. Перемігши звіра, він виявляється серйозно пораненим і втрачає свідомість. Прокинувшись знову в монастирі, Мцирі розуміє, що далеко йому піти не вдалося. Все ж він вдячний долі за те, що вона подарувала йому шанс провести три чудових дні наодинці з рідної йому природою. По натурі він жахливо самотній. Повною мірою душа героя розкривається в його сповіді, спрямованої до старого ченця, колись врятував його дитиною.
Мцирі так і не може зрозуміти, навіщо рятувати людину, якій судилося провести все життя в ув’язненні, в монастирській келії. У цьому монолозі він намагається переосмислити і зрозуміти своє нещасливе юнацтво. Особливий акцент письменник робить саме на психологічній стороні опису героя, показуючи його непересічної, сильною і волелюбної особистістю.