Історія нашого народу дуже давня. Наших предків оточувала сувора природа, що час наводила жах: бурі і грози, повені та посухи, спека і морози постійно погрожували їм. Незрозумілі явища і звичайне пробудження природи навесні – все це здавалося справжнім дивом. Мало знаючи про навколишній світ, люди намагалися пояснити всі впливом магічних сил. Так, у багатьох слов’янських племен виникла ідея про богів і духів, яким підвладне все у світі, від яких залежить життя людини.
Купайло – бог земних плодів, родючості, урожаю, добробуту. Жоден народний обряд не переносить нас у таку сиву давнину, як купальський обряд. День Купала припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. А у давніх слов’ян Дажбог – бог Сонця – був найшановнішим серед інших святих. Вважалося, Що він подарував життя всьому Живому. Отже, свято Купала символізувало високий культ – культ Сонця.
Чому в назві звучить ім’я Іван? Коли було прийнято християнство, це свято християнізували, приєднавши до нього свято Різдва Святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Так і з’явилася подвійна назва Іван Купала.
Що ж відбувалося на це свято? Свято Купала – свято вогню і води. Купальський вогонь повинен горіти всю ніч, він був символом небесного сонця. Вогонь обов’язково розпалювався недалеко від води – річки або ставка.
Це свято має ще два діючі персонажі, крім вогню і води, – власне Купайло і Марена (Кострома чи Мара в інших народів). Напередодні свята дівчата робили опудало – Марену, а хлопці заготовляли хмиз для багаття. Спочатку за Марену правила велика гілка, одягнена в лахміття. Потім її стали робити з соломи, одягали, як живої людини. Навколо нього дівчата водили хороводи, співати пісні. Хлопці відбирали її, приспівуючи жартівливих пісень.
Вранці всі дружно йшли топити Марену, а дівчата пускали вінки на воду. Робили їх ще вдень, але два –… собі і судженому. Запалювали свічки на вінки та пускали їх на воду. Якщо пливуть вінки у парі – в цьому році одружаться, коли врозтіч – не судилося вступити в шлюб. Хлопці дивилися на це дійство зі сторони могли кидати непомітно камінчики, щоб віночки спаровані, вінками з квітів прикрашали дахи будинків, хліви, щоб відвернути злих духів. На купалівське свято сходилося все село – і діти, і дорослі, більшість людей намагалися не спати. В цю ніч діялися різні чуда: в лісі папороть цвіла, яку стерегли лісові духи. Вважалося, кому пощастить знайти і зірвати чар-квітку, долаючи неймовірні жахи, той знайде скарб, а хто доторкнеться до неї – буде мати чарівну силу. Дівчата ходили в ліс за чудодійним тирлич-зіллям, яке вважалося “чарівним зеленню любові”.
Спочатку юнаки, а потім, коли вогнище трохи прогорить, і дівчата стрибали через нього. Якщо вдало перестрибнуть – одружаться і щасливо проживуть все життя. Через вогнище стрибали і чоловіки з жінками. Діти теж розпалювали собі багаття або стрибали через купи кропиви.
Люди вірили, що на Іванівську ніч з’являються злі і добрі духи. Особливо активними стають відьми: вони збираються на свій шабаш на Лису гору біля Києва. Тому в цю ніч намагалися не згадувати злих істот, щоб не накликати їх. А хто не спав всю ніч, міг зустрітися з Ладом – опікуном господарства і роду.
Наші предки вірили, що в купальську ніч дерева переходять з одного місця на інше, звірі та рослини розмовляють між собою. Всяке зілля набирається цілющої сили, тому його ходили збирати знахарі для ліків. Дівчата прив’язували до попереку зубок часнику, а в піхву – полин, щоб відвернути злі сили.
Купальська ніч, ніч на Івана Купала, є прадавнім святом і символізує єднання людини з природою, опоетизовує і возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець, живить сподіванками на краще майбутнє.