Твір на тему Історія моєї родини в історії країни

Історія моєї родини в історії країни
У школі ми вивчали важливі історичні події нашої країни і ніколи не замислювалися над тим, як ці події впливали на історію окремо взятій сім’ї. Через роки, коли приходить зрілість та усвідомлення всього, що відбувається, мимоволі замислюєшся, а як жила моя сім’я в далекому минулому? Що хвилювало, що турбували в той час моїх предків?

Післявоєнні роки.
Переді мною стара пожовкла від часу фотографія. На тлі сільського будинку жінка середніх років в оточенні дітей. Два хлопці, дві дівчинки-підлітка і одна мала. На звороті стоїть дата липень 1948 року.
Ця жінка – моя бабуся Пелагея, в той час їй ледь перевалило за сорок років. Старшому синові тільки виповнилося 18 років, другому – 15. Самій маленькій дочці було 8 років. Серед них – моя мама Олександра, на той момент їй було 11 років. З розповіді моєї мами, до них у село приїхав фотограф з міста. Це було дуже рідкісна подія в той час і, незважаючи на безгрошів’я, вирішили закарбувати на фото свою сім’ю.
Батька родини – Миколу, мого діда на фото немає. Він загинув у бойових боях з фашистами на першому році війни. Пелагею довелося самій виховувати п’ятьох дітлахів. І так жили всі. В селі не було сім’ї, яка не втратила б чоловіка, брата, сина. Держава також було розорене війною. Потрібно було піднімати не тільки дітей, але і відновлювати економіку країни.
Пелагея працювала… в колгоспі, плани на виробництво сільськогосподарської продукції були високі. Працювали від 14 до 16 годин, а іноді і більше, особливо в дні косовиці та жнив. Чоловіків було мало, всю основний тягар взяли на себе жінки. Потрібно було багато продовольства, щоб нагодувати країну. Працювали без оплати, за трудові палички.
Діти з 13 років вже працювали в колгоспі, вчитися було ніколи. Щоб поїхати вчитися, потрібен дозвіл від сільської ради, а його давали не всім.
Крім роботи в колгоспі, Пелагея вела ще домашнє господарство. Тримала корову, порося, курей, качок, а також опрацьовувала велику садибу.
Старші діти активно допомагали Пелагею по дому. А моя мама Олександра сиділа в няньки у селян. Дитячих садків тоді не було, а все доросле населення працювало в полях.
Звичайно, було таке, що і недоїдали, так як намагалися здати більше продукції з власного господарства в колгосп.
Про обновки діти і не мріяли, поднашивали одяг після старших. У хід йшло все. Перешивали навіть солдатські шинелі на пальтечка та курточки.
Зимовими вечорами пряли овечу вовну, в’язали речі, валяли валянки, щоб потім обміняти на міському ринку на найнеобхідніше: сіль, цукор, сірники і нитки для шиття.
Важкий був час, але величезне почуття боргу за долю своєї країни, долю дітей, патріотизм і безмежна материнська любов допомогли моїй бабусі і всім жінкам таким, як вона виростити і виховати своїх дітей, що стали згодом працьовитими, відповідальними і добрими людьми.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: