Кожен рік йде дуже ретельна підготовка до дня народження нашого міста. Організовується багато майданчиків, де можна повеселитися: по всьому місту встановлюють естради, грає музика.
Для дітей і підлітків день був святковим і урочистим, ніж зазвичай. Вони не тільки розпочали новий навчальний рік, але й змогли відзначити день народження України.
Численні танцювальні майданчики радували глядачів своєю яскравістю. У кожному окрузі організовують кілька місць для торжества, щоб навіть люди похилого віку могли бути присутніми на святі.
На сцені виступали народні колективи з фольклорними номерами, танцюристи, гімнасти, жонглери та багато інших. А глядачі в свою чергу не могли встояти перед запальними мотивами і рухами, які виступають і тут же пускалися в танок.
Малюки також не були обділені розваг. Для них поставили багато наметів з солодкою ватою, повітряними кульками і було пару наметів де будь-який бажаючий міг покидати дротики і потрапивши… в ціль виграти чудову іграшку. Діти могли покататися на поні або мотоциклі, пострибати на батуті і пограти в інші активні ігри.
“Гарне свято! – посміхаючись, розповідає Діма, якому нещодавно виповнилося 5 років. – Мені намалювали на обличчі людини-павука, ось! І я катався на конячці, два рази!”
“І мені сподобався свято! – перебиваючи Діму, поділився Денис, який не тільки відвідав веселе свято, але і вперше відправився в подорож з шкільних знань. – Мама купила мені солодку вату. Ми пострибали на батуті з Дімою, а з Машею я танцював. Мені дуже сподобався цей свято!”
Кожен рік ретельна підготовка до всіх свят не проходить даром, всі залишаються задоволеними і потім ще дуже довго діляться один з одним теплими спогадами про подію.
Але в цьому році день народження нашої улюбленої України, перевершив всі очікування. Безліч яскравих і урочистих заходів нікого не залишили осторонь, всі насолоджувалися виступами, а салют закінчив святковий день на яскравій ноті.
Вперше згадується в Київському літописі Іпатіївського зводу XII-XIV століть під 1187 роком у зв’язку зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича