Деепричастие — особлива неособисту форма дієслова, що означає додаткову дію, супутнє дії дієслова-присудка. Деепричастие поєднує в собі ознаки дієслова і прислівники.
Дієприкметники утворюються від дієслів, зберігаючи при цьому деякі їх граматичні характеристики:
Дієприслівники успадковують від виробляє дієслова значення виду: читати (несов. вид) — читаючи (несов. вид), прочитати (сов. вид) — прочитавши (сов. вид). Таким чином, дієприслівники бувають доконаного і недоконаного виду. Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів — о, — вши (-ши), а дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфікса — а (-я);
Дієприслівники повторюють модель управління вихідного дієслова: читати книгу (вин. п.) — читаючи книгу (вин. п.), милуватися заходом (тб. п.) — милуючись заходом (тб. п.);
Дієприслівники зберігають заставні значення вихідних дієслів: ображати людей (дійсний стан) — ображаючи людей (дійсний заставу), але ображатися на людей (поворотний заставу) — ображаючись на людей (поворотний заставу). Як і дієслово, деепричастие має лише один морфологічний показник застави — постфікс — ся.
До наречным властивостями дієприслівників відносяться:
Незмінюваність (відсутність форм словозміни);
Здатність вживатися у функції обставини (способу дії, часу, умови, причини), примикаючи до дієслова-присудка.
Примикаючи до дієслова, який у реченні позначає основна дія, деепричастие висловлює другорядне (супутнє) дію. Тому іноді деепричастие називають другорядним присудком.
Дії, що виражаються деепричастием і дієсловом, відносяться до одного і того ж суб’єкта. Не випадково дієприслівники не вживаються в безособових реченнях. Адже їх сказуемые не мають суб’єкта, який міг би бути загальним для дієприслівники і дієслова-присудка.