У нашій родині двоє дітей: я і моя сестра. Вона старша за мене на два роки. Ми з нею дуже близькі, незважаючи на те, що у нас різний характер та інтереси.
Ще з раннього дитинства ми проводимо багато часу разом. Рідко я можу згадати цікавий випадки з життя, в яких би разом зі мною не брала участь моя сестра.
Вважається, що молодшого дитини в сім’ї люблять більше. Не думаю, що це про нашу сім’ю — з сестрою ми отримуємо порівну уваги від батьків, але все ж мені завжди діставалося менше за пустощі й провини. Здавалося б сестра повинна ображатися на мене за це, але навпаки, часто вона навіть приймає мою вину на себе. За це я її дуже люблю.
Наші відносини з сестрою це не просто родинні узи. Думаю, я не збрешу, якщо скажу, що ми з нею друзі. Ми в будь-яку хвилину можемо покластися один на одного, поділитися секретами. Сестра — це та людина, якій я б навіть розповів те, про що не став би говорити батькам.
Сестра старша за мене і допомагає мені з навчанням. Вона для мене приклад, так як дуже старанна і акуратна. Але її перевага у віці мене іноді зачіпає, в ті моменти, я хочу бути старшим дитиною, щоб бути для неї захисником і опорою у важкі хвилини.
Я дуже боюся того моменту, коли сестра закінчить школу, надійде в університеті і почне доросле життя, адже тоді ми не зможемо так багато спілкуватися як тепер.