З усіх видів мистецтв мене найбільше вражає скульптура і архітектура. Може, на це вплинув мій батько. Він у мене архітектор. Багато архітектурних і скульптурних шедеврів я знаю по ілюстративним альбомами, які є у нас вдома. Звичайно, я хочу побачити золотоверхий Софійський собор, що в Києві, коні Клодта і Адміралтейство, що в Петербурзі, московські храм Христа Спасителя, Кремль і пам’ятник Пушкіну, єгипетські піраміди і символ Парижа — Ейфелеву вежу, — і багато, багато іншого. Але це в перспективі. З рідного Харкова я поки далеко ще не виїжджав, але і в нашому місті є скульптурний шедевр світового рівня. Це знаменитий пам’ятник Т. Г. Шевченка, великому українському поету, нашому улюбленому Кобзареві. Скульпторові вдалося втілити в цьому пам’ятнику справжню суть великого співця України: його любов до рідного народу.
Ця любов відчувається і в самої постаті Кобзаря, в його погляді, і в тому оточенні, в якому він знаходиться. Для скульптурних фігур творця пам’ятника позували артисти знаменитого театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас, талановитий український режисер. Катерина з немовлям на руках — актриса театру Чистякова, яка згодом стала народною артисткою України. Мені вона здається сумною українською мадонною з дитиною. Доля театру і самого Курбаса сумна: у період сталінських репресій театр був закритий, фактично розігнано, а його керівник заарештований і розстріляний. Але залишилися втілені в бронзі актори.
Цей шедевр архітектури не чіпали навіть гітлерівські окупанти. Ви давно були в саду Шевченка? Сходіть, подивіться уважно в обличчя поета, скульптури оточуючих його людей. Ви обов’язково зрозумієте: великі твори мистецтва існують не тільки у світових туристичних центрах.