Твір “Мій перший урок”

Кожна дія в житті кожної людини, починаючи з дня його народження, відбувається в перший раз: перший подих, перший крок, перше слово… Час повільно йде вперед і ми рухаємося разом з ним: перший клас, перший учитель, перший урок… Я майже не пам’ятаю свій перший урок, лише деякі уривки: я старанно виводжу букви в зошиті, старанно вважаю, скільки буде один плюс один і т. п. Але зате я чудово розумію одне: цей урок з точністю до найдрібніших подробиць, пам’ятає мій учитель. Як я це дізналася? Дуже просто. Деякий час тому я пережила свій перший урок. Але на відміну від першого уроку, цей був зовсім інший, так як я не сиділа за партою разом з учнями, а стояла навпроти них. В ролі вчителя.

Я – вчитель. Поки я йшла довгим коридором на свій перший урок, обмірковувала цю фразу. Як гарно звучить. Голосно. Гордо. “Найкращий учитель для дитини той, хто, духовно спілкуючись із нею, забуває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, однодумця”, – казав. [1]Мій вчитель любить повторювати цю фразу. Ну що ж, прийшов час і мені втілити її в життя. Рука тремтить, коли я відкриваю двері класу. Входжу і впевненими (здається) кроками проходжу повз учнів, а серце б’ється в такт цим крокам. Десять пар допитливих очей проводжають мене до дошки. Хвилястим голосом вітаю дітей. Вони, посміхаючись, мені відповідають.

Отже, мій перший урок почався. Старанно виводжу слова. На цей раз на дошці. Старанно виговорюю пропозиції… Виявляється, є все-таки спільна риса між моїм “дитячим” і “дорослим” першим уроком. Ця риса – відповідальність. Якщо в першому випадку ця відповідальність була тільки за саму себе, то на цей раз я відповідальна за багатьох інших.

Немає навчання без спілкування і без встановлюються в процесі цього спілкування відносин між вчителем і учнями. Ці відносини формують ставлення учня до вчителя, предмету і світу в цілому. “На уроці учні не тільки навчаються, але й працюють у колективі. звикають до норм спілкування в ньому, разом і кожен окремо переживають своє відношення до досліджуваного, один одному. А адже це і є виховання”.[2]

Мій урок – це продовження і розвиток тих ідей, які були засвоєні учнями раніше, і в той же час сходинка до майбутніх знань. Але на уроці складаються не лише знання, а й почуття, переживання, звички, зростає вміння пізнавати, думати, міркувати. І виховання почуттів не менш важливо, ніж формування знань. Але якщо знання більш або менш відчутні, дані в програмі, представлені у підручниках, почуття, переживання, вміння думати, уміння жити і працювати в колективі, ніде не вказано, ні в якій програмі не вказано порядок їх поступового вивчення. Уміння міркувати або вміння співчувати закладаються не спеціально, а попутно, разом з вивченням предметів. Значить, я повинна замислитися про роль свого уроку не лише в системі знань, але і тому вкладі, якого він внесе в моральне і розумовий розвиток моїх учнів. І від цих думок я витягаю свій перший урок. Не можу не згадати слова великого. “…Кожний урок повинен бути для наставника завданням, яку він повинен виконувати, обдумуючи це виконання заздалегідь: у кожному уроці він має чого-небудь досягти, зробити крок далі і змусити клас зробити цей крок…”[3]

Задумалася. Роль сучасного вчителя зводиться взагалі-то до дуже вузької мети – перенесення навчального матеріалу, викладеного… в підручнику, в голову учня. Учитель не може змінити програму, зміст навчання, організацію уроку і тим більше кінцеву мету навчання – він звичайний урокодатель. Але я помітила одне: на сьогоднішній день в педагогічній практиці грою охоплені тільки дошкільнята. Традиційно склався стереотип: школа – установа серйозне, гра тут прийнятна лише в невеликих дозах. справедливо критикувала школу за те, що вона відводить дуже мало місця грі, відразу нав’язуючи дитині підхід до будь-якої діяльності методами дорослої людини. Вона високо оцінювала роль гри у формуванні у дітей уміння працювати, успішно виконувати громадську корисну діяльність. Обов’язковою умовою успіху гри вважала захопленість дитини її цілями, активну участь у плануванні, виборі засобів її здійснення, взаємну допомогу та взаємну відповідальність усіх учасників. “Гра має значення і для формування дружного дитячого колективу, і для формування самостійності, і для формування позитивного ставлення до праці… Всі ці виховні ефекти спираються як на свою підставу, на той вплив, який гра надає на психічний розвиток дитини. на становлення його особистості”[4]. Напевно ці зауваження звучать банально, але мені теж більше подобається займатися з дітьми, коли у них запалюється інтерес в очах, коли вони більше звертають уваги на те, що я кажу і, головне розуміють основну думку, яку я хочу до них донести. Виходить, і з цього досвіду я отримала свій перший урок.

Я думаю, я знайшла себе у своїй професії і може бути, це моє покликання. Я люблю свій предмет і, крім того, я люблю спілкуватися з дітьми. Але так як спілкування тільки на уроках мені було мало, я стала вести свій гурток. І в перші ж тижні такої роботи мені кинулося в очі, що багато учнів домагалися в короткі терміни великих успіхів. У цьому їм допомагала невимушена, спокійна і дружня обстановка. І це теж мій перший урок.

Я думаю, немає ні другого, ні третього уроку. Всі вони для мене будуть першими. Так як на кожному з них я буду бачити нові обличчя учнів, придумувати нові думки, давати новий матеріал і найголовніше, будувати нові теплі стосунки між собою та моїми учнями.

Кажуть, що представник будь-якої професії живе у своїх творах і створіння: вчений – у винаходах, письменник у своїх творах, художник – у картинах, скульптор – у створених ним скульптурах. Учитель живе в думках і вчинках людей. Ось чому кожна людина з почуттям глибокої вдячності згадує свою рідну школу і перших духовних наставників – вчителів. Я дуже намагаюся стати цим наставником протягом усього свого викладання. Закінчився мій перший урок. Я знаю, що він лише перший крок мого важкого, тривалого шляху. Я знаю, що на цьому шляху я ще зіткнуся з багатьма труднощами. Я знаю, що і другі, і треті мої кроки будуть ще сповнені переживань і хвилювань. Але я точно знаю і те, що кожен пройдений крок, кожен пройдений урок, насамперед, завжди буде великим уроком для себе самої. І якщо я ненароком споткнусь в якомусь своєму кроці, то другий крок я щосили буду намагатися зробити обдуманим, впевненим і залишає за собою світлий слід.

Кожна людина кожною своєю дією повинен прагнути пізнати все нове, досягати поставлених перед собою цілей, розвивати самого себе і сприяти розвитку інших людей. Тільки в цьому випадку людина завжди і в усьому зуміє бути першим!

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: