Так звану галерею поміщиків Микола Васильович Гоголь починає з поміщика Манілова. Саме до нього головний герой їде в першу чергу. Читач одразу підкреслює вишуканість манер і солодкавість мови цієї людини, хоча зовні він досить привабливий. Сенс усього життя Манілова – фантастичні мрії. Йому подобається лежати на дивані або сидіти в похилій альтанці, мріючи про підземний хід. Його абсолютно не хвилюють селяни, які страждають від безпечності цього поміщика. Манілов льстец, з його слів все в місті “прелюбезнейшие”. Як виявилося, образ Манілова настільки типовий для того часу, що виникло поняття маніловщини.
Наступною в галереї перед читачем постає Коробочка. Її життя – це вічне накопичення. Вона скупа і навіть тупа, так як Чичикову доводиться витратити і час, і нерви, щоб домогтися від неї продажу мертвих селян. Цей образ теж виявився типовим для російських поміщиків тих часів.
Ноздрев – завзятий картяр і п’яниця, скандаліст і гульвіса – називає себе другом Чичикова. Запальний, хвалькуватий, цей поміщик безладний за своїм характером, що відображає навіть його житло. У домі твориться в якомусь роді хаос, сам господар тримає у себе справжнього вовченя, а в… стайні ще і козла. Ноздрев спочатку відмовляється продати Чичикову селян, а після грає з ним в шашки на мертві душі. Звичайно, не обходиться без шахрайства з боку господаря. Чичикова, який обурений цим, рятує від розправи Ноздрева тільки візит капітана-справника.
Собакевич постає перед читачами величезний, незграбний поміщиком, грубим і неотесаним. У ньому теж видно накопичувач, як і в Коробочці. Він вкрай негативно висловлюється про городян, зате розхвалює своїх селян. Він на диво спокійно відноситься до прохання Чичикова купити у нього селян. Сам Собакевич показаний таким володарем над селянами.
Останній поміщик – Плюшкін. Якщо в особі Манілова читач бачить процес гультяйське життя, то Плюшкін – її результат. Цей поміщик надзвичайно багатий, у нього більше тисячі душ, проте він живе в старому житлі, одягнений подібно жебракам. В душі він теж накопичувач, і ця риса привела його до втрати реального сприйняття речей. Він готовий берегти (і тим самим псувати) продукти, лише б не витрачати їх. І читач, читаючи опис його брудної кімнати, бачить перед собою духовну смерть людини – те, до чого повільно, але вірно йдуть інші поміщики.