Роман “Обломов” був написаний у 1859 році. “Обломов є особа не зовсім нове в нашій літературі, але передусім воно не виставлялося перед нами так просто і природно, як у романі Гончарова”,- пише Добролюбов.
“Це був чоловік років тридцяти двох-трьох від народження, середнього зросту, приємної зовнішності, з темно-сірими очима, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах обличчя. Думка гуляла вільним птахом по обличчю, пурхала в очах…На ньому був халат без найменшого натяку на Європу…Лежання в Іллі Ілліча не було необхідністю, як у хворого або як у людини, що хоче спати, ні випадковістю, як у того, хто втомився, ні насолодою, як у ледаря: це було його нормальний стан”.
Обломова зовсім не приваблюють ні світські втіхи, ні кар’єра. Герой продовжує лежати на дивані, ховаючись від вторгнення зовнішнього життя. Але Ілля Ілліч цілком задоволений своїм теперішнім становищем. Він усвідомлює убозтво і порожнечу своєю бездарно прожите життя, своє духовне падіння. Герой строго судить себе за лінь і пасивність, порівнює свою душу зі скарбом, заваленим всяким сміттям. Витоки характеру Обломова стають зрозумілі з його сну. Герою сниться патріархальна Обломовка – місце, де він ріс і виховувався, де відбулося становлення його характеру. “У відношенні до жінок все обломовцы ведуть себе однаково ганебним чином. Вони зовсім не вміють любити і не знають, чого шукати в любові, точно так само як і взагалі в житті”,- пише Добролюбов.
У романі Гончарова показані два жіночих образу, протилежних один одному. Це образ Ольги Ільїнської і Гафії Матвіївни.
“Ні манірності, ні кокетства, ніякої брехні, ніякої мішури, ні наміру. Одні вважали її простий, недальней, неглибокою, тому що не сипалися з мови її ні мудрі сентенції про життя, про кохання, ні швидше, несподівані і сміливі репліки, не вичитані чи підслухані судження про музику чи літератури: говорила вона мало, і то своє, неважливе – її обходили розумні й кмітливі “кавалери”; небойкие, навпаки, вважали її занадто мудрованою і трохи боялися”. Таким постає перед нами образ Ольги Ільїнської. Вона намагалася розбудити Обломова, зробити його діяльним. Любов до неї будить душу героя до активної, діяльної життя. Ці зміни пов’язуються в думках Обломова з необхідністю “скинути широкої халат не тільки з плечей, але і з душі і з розуму”. І справді, не якийсь час халат зникає з поля зору. Але душа Обломова не лежала до того життя, яку йому пропонувала Ольга. І Ольга зрозуміла це: “Я дізналася нещодавно тільки, що я любила в тобі те, що я хотіла, щоб було в тобі, що вказав мені Штольц, що ми вигадали з ним. Я любила майбутнього Обломова!”. Тому вона розлучилася з Обломовим… і знайшла своє щастя в Штольце.
Антипод Ольги – Агафія Матвіївна. По батькові Матвіївна невипадково; по-перше, воно повторює по батькові матері самого автора роману; по-друге, Матвіївна надіслана Обломову, з його “боязкою, лінивою душею”, як дар, як втілення його мрії про спокій. Агафія Пшеницына “була дуже білого і повна в особі, так що рум’янець, не міг пробитися крізь щоки. Брів у неї майже зовсім не було, а були на їх місцях дві трохи ніби припухлі, блискучі смуги, з рідкими світлими волоссям. Очі сірувато-простодушні, як і вираз обличчя; руки білі, але жорсткі, виступили назовні великими вузлами синіх жил. Плаття сиділо на ній в обтяжку; видно, що вона не вдавалася до якогось мистецтва” Таким постає перед нами образ Гафії Матвіївни. Тільки вона здатна дати Обломову спокій, любов, розуміння. Агафія Матвіївна порівнює Обломова з її покійним чоловіком і з Тарантьевым, але він, на її думку, зовсім інша людина, у нього інші рухи, пози, фрази, він ніби сяє спокоєм, красою і добротою. Вона не прагне до любові, не домагається її будь-якими способами, а чекає, коли вона прийде сама. Ольга Іллінська ж прагне кохання, шукає її. Спочатку вона помиляється у своєму виборі, але все ж знаходить людину, яка підходить їй.
Ольга вимагала від Обломова змін у внутрішньому світі, але сам Обломов каже: “Я терпіти не можу змін”, а Агафія Матвіївна прийняла його таким, який він є. Агафія Матвіївна ближче до ідеалу Обломова. І лінивий Ілля Ілліч воліє піднесеної Ользі прозаїчну, приземлену Пшеницыну. Обломовщина виявилася сильніше любові.
Обломову Пшеницына нагадувала картину дитинства, село Обломовку. Вона вселяла йому спокій і умиротворення, він міг нескінченно лежати на дивані і спостерігати за її білими ліктями, коли вона щось вишивала. Він був вдячний їй за все: за те, що вона простегала йому всі подушки і ковдри, за її привітний прийом, за турботу, за те, що вона нагадувала йому його дитинство, за те, що вона вгадувала його бажання. “Він кожен день все більш дружился з господинею: про любов і розум йому не приходило”. Може, він любив Гафію Матвіївну, але ці почуття були дружні, вона стала йому жінкою. Його задовольняло і те, що вона доглядає за ним, плекає, таке життя він бачив у своїх мріях.
Одружившись на Агафії, Обломов не змінив свого ставлення до неї, він також з дружньою вдячністю дякував її, адже вона внесла в його душу спокій і умиротворення, чого він так довго шукав. Здавалося, він знову повернувся в Обломовку, де жителі відокремилися від зовнішнього світу, де панує тиша й вічний сон, який огортає і залишає в своїх обіймах Обломова.