Іван Андрійович Крилов – автор безлічі чудових байок. У тому числі й знаменитої “Ворона і Лисиця”. Сюжет цього твору письменник запозичив у Езопа і Лафонтена, але наповнив його своїми незабутніми рядками.
Як правило, головними героями стають тварини. Крилов вважав, що саме такі персонажі надають твору образність. В аналізованій байці вони грають звичні для себе ролі. Лисиця хитра і підступна. У байці вона, крім цього, лестить і викручується, щоб домогтися свого. Ворона ж дурна і передбачувана, її легко обвести навколо пальця. Руда пустуха спритно обманює ворону, а та, в свою чергу, показує, наскільки слабка перед сильним і хитрим противником.
У байці дві частини. Перша складається з чотирьох рядків і містить мораль. Лестощі, як підкреслює автор, завжди буде властива людському роду. Нехай це і не тяжкий гріх, але деколи може серйозно перешкодити. Точніше буде сказати, що Крилов засуджує навіть не саму лестощі, як таку, а тих людей, які на неї ведуться. Він навіть трохи кепкує над їх дурістю і наївністю.
У другій частині ми знаходимо все основне оповідання, що складається з 21 рядка.
Іван Андрійович барвисто малює улесливі промови рудою шахрайки. Слова Лисиці… ну просто ніякого відношення не мають до Вороні. Хіба можна цю птицю назвати цар – птахом? Немає у неї прегарній шийки і око, і вже точно вона не володіє ангельським голоском. Весь монолог Лисиці емоційний від початку і до кінця, кожна її репліка супроводжується восклицательной інтонацією. Вона вперто рухається до досягнення наміченої мети. Можливо, такі риси Лисиці навіть можуть викликати захоплення. Але все ж її не можна повною мірою вважати позитивним героєм. Все ж для досягнення мети нею обрані нечесні методи. Вона дотримується тільки власної вигоди і абсолютно не замислюється про інших. Тут все ж не можна керуватися думкою про те, що всі засоби хороші.
А ось Ворона – дурна птиця. Адже вона чудово знає всі свої можливості, та й не має ілюзій щодо своєї зовнішності. І все ж, навіть розуміючи все це, піддається на улесливі промови підступної Лисиці. Покарання за таку поведінку приходить відразу. І ось вже у неї немає сиру, яким вона так мріяла поласувати.
А Лисиця, домігшись мети, була така. До Вороні немає жалості, вона покарана за свою несообразительность і дурість. Поплатилася, що називається, сповна.