Я знаю свого прадіда тільки з розповідей моєї мами. Він був учасником двох воєн – Фінської та Великої Вітчизняної. Коли моя мама була маленька, він садив її на свої коліна і розповідав про те, як він воював. Вона ще тоді мало що розуміла, але пам’ятає його розповіді досі і часто переказує їх мені. Він пройшов усю війну і жодного разу не був поранений.
Мій прадід воював в морської артилерії, він був зенитчиком. Там є такий прилад – далекомір, який визначає відстань до мети. Ось прадідусь і займався цією важливою справою. У нього було відмінне зір, він далеко бачив без окулярів. Прадід воював на Ленінградському фронті. Захищав від фашистських “яструбів” небо над Ленінградом. Вони бомбили “Дорогу життя”, за якою місто везли продукти. Хотіли розбомбити і символ Великої Жовтневої революції – крейсер “Аврору”. Прадідусь пережив 900-денну блокаду міста. Військова пайка у військових була більше, ніж пайка у цивільних. Свій продовольчий атестат він посилав моєї прабабусі,… яка була в евакуації на Уралі, в Нижньому Тагілі і двом маленьким дітям, моєї бабусі і її братові.
Після зняття блокади Ленінграда прадідусь продовжував воювати і закінчив війну в Кенігсберзі, теперішньому Калінінграді. Після війни він служив надстрокову службу в Латвії, місті Лієпая. Вони з прабабусею жили на вулиці адмірала Нахімова. Там народилася моя мама.
За військові подвиги нагороджений орденами і медалями. Є серед них найпочесніша солдатська медаль “За відвагу”. Мій прадідусь прослужив в армії і на флоті двадцять вісім років, а потім пішов у запас у званні старшини. Мама розповідала, що у нього був справжній морський кортик. На День Перемоги прадідусь одягав парадний мундир і медаль і йшов на парад. У нас зберігаються старі фото мого прадіда у військово-морській формі. Він був гарним чоловіком. Він похований в Лієпаї, в Латвії. Тепер це закордон. Я пишаюся своїм прадідусем. На День Перемоги ми з мамою візьмемо фото нашого героя і станемо в ряди “Безсмертного полку”.