На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб з міцним стовбуром і міцними розгалуженими гілками. Це найкрасивіший дуб у всій діброві, саме про таких деревах співали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб — дивовижне дерево. Адже він виріс з маленького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого втратила або сойка, або білочка і не знайшов дикий кабан. Декількома гілочками піднімався він під небо, такими тоненькими, що дивно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилася величезним дубовим листком.
Дуб — сонцелюбне дерево, його плоскі широкі листя дають можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружать з грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів.
Якщо нападе на дерево гусениця, інші дерева можуть загинути — тільки не дуб. Він виживе — того ж літа на ньому з’являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубують лісоруби.
Залишиться тільки пеньок!
Пройде час — і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться «сплячі» нирки, які десятиліттями, а то й століттями чекали свого часу. Одна, найсильніша, гілка стане новим стволом.
Дуб у багатьох народів світу шанували як символ могутності, мудрості і довголіття.
Огорожа навколо дуба; зроблене турботливою людською рукою, — то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть, — хай живе і далі і дарує людям радість.