Війна. Яке маленьке слово! А скільки крові, болю, сліз пов’язано з цим словом! Не хочеться й думати про це. Але ми не маємо права забувати ті дні, коли фашисти без оголошення напали на нашу країну. Батьківщину йшли захищати всі: від малого до великого.
Ось вже майже 65 років країну осяює світло перемоги у Великій Вітчизняній війні. Нелегкою ціною дісталася вона.
Йдуть роки. Йдуть з життя ті, хто став свідком кровопролитних боїв. Створюються все нові і нові твори про ті важкі для країни роках. Нам, молодому поколінню залишається тільки дізнаватися все це з підручників історії, художньої літератури. Читаючи книги, ми опиняємося там, де були наші діди і прадіди.
Але, на жаль, я не знаю, про те, як вони воювали, яким був їхній подвиг. Одне можу сказати, що всі вони йшли зі зброєю в руках захищати нашу неосяжну Батьківщину, щоб мені і тобі жилося щасливо.
Мною прочитано чимало книг про війну. Але найбільш значною військовою історією, стала для мене історія про бій 3-ї батареї 694-го протитанкового артилерійського полку, яка знищила 14 танків, втративши в бою всі знаряддя і майже весь особовий склад. Пригадується мені рядовий Юхим Дыскин, навідник гармати, молодий хлопець, який до війни жив і навчався в Брянську, закінчив 10 класів середньої школи, мобілізований 22 червня. Читала і дивувалася, які молоді! А змогли адже, не злякалися, вистояли і перемогли!
Історія Юхима Дыскина стала для мене прикладом. У штаб полку, що стояв па узліссі березовому гаї, вела вузька і глибока траншея. Щоб убезпечити себе від куль снайперів і осколків, треба було йти, неабияк зігнувшись. Вранці 16 листопада ворог дійсно почав наступ, і воно виявилося страшним для полку. Ось височина, де третя батарея стояла на смерть. Ось підбиті фашистські танки. Ось колеса дыскинского знаряддя…. І всюди – воронки від снарядів і бомб, уламки, осколки. Земля і повітря, здавалося, ще не охололи від напруження бою.
На батареї залишилося в цілості лише його знаряддя, а з усіх розрахунків – він і Гусєв. На них йшло вісім ворожих танків. Гусєв підносив снаряди. Постріл! Загорівся один танк. Другий постріл. Підбитий другий. Ворог побачив, що перед ним знаряддя-одинак. І шість танків, міномети і крупнокаліберний кулемет відкрили по знаряддю вогонь. Гусєв впав на півдорозі від снарядного ящика до знаряддю. Дыскин підняв впав снаряд, зарядив гармату й довго прицілювався в третій танк: він ближче за всіх і міг розчавити знаряддя. Машина задимилася і вибухнула. Дыскин кинувся за новим снарядом і побачив в траншеї політрука Бочарова. “Біжи до гармати!
– закричав політрук. – Снаряди буду підносити я. “Щось гостре вп’ялося в спину. Дыскин все ж навів знаряддя на четвертий танк. Вогонь! Танк застиг на місці, задимів. Пекельна біль пронизав спину, нова рана. А перед ним ще танк. Дыскин стріляє майже впритул і знову вдало. Втратив свідомість, але тільки на мить! Він встиг зробити ще два постріли. І тут впав Бочаров. Дыскин зробив до нього крок, але побачив ще один, восьмий танк. Хитаючись, пішов за снарядом. З останніх сил повернувся до знаряддю, встиг зробити постріл і впав, втрачаючи свідомість. Знаряддя замолчало. В дивізіоні, а потім в полку визнали, що Дыскин загинув. Але санітари помітили, що в залитому кров’ю тілі солдата жевріє життя, і доставили його в медсанбат.
Юхим Анатолійович Дыскин ще довгий час жив після війни. Йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу посмертно.
Шкода, що наш уряд побачив у ньому героя лише через кілька років після війни. Для мене і моїх однолітків подвиг цієї людини залишиться в пам’яті.