Хай буде життя зрозуміла, як це ранок!
Напевно, не багато хто з нас люблять рано вставати. Ми любимо подовше поніжитися в ліжку, подивитися телевізор. Ми вічно кудись поспішаємо, не встигаємо. Нам ніколи не вистачає часу, ми втомлюємося. Ми не звертаємо уваги на те дивовижне і радісне, що нам дає природа. І забуваємо про те, що побачене одного разу, ніколи не повториться. А якщо ми і будемо спостерігати подібне, то воно все одно буде іншим, адже все в природі неповторно. Іноді бувають такі моменти, коли хочеться вигукнути: “Зупинися, мить, ти прекрасно!”
Такі слова хочеться сказати тоді, коли милуєшся сходом сонця. Звичайно, жителям міст рідко доводиться зустрічати світанок – високі будинки закривають горизонт. Тільки за містом можна милуватися сходом. Тому, якщо ви окажатесь за містом, не пропустіть таку можливість – гарний настрій буде гарантовано вам на цілий день. У світі природи в цю мить все пробуджується і вітає сонце. Останні зірки тихо гаснуть у посветлевшем небі. Бачачи, як золоті промені з’являються з-за горизонту,… нам теж хочеться радісно посміхнутися і вигукнути: “Здрастуй, сонце! Здрастуй, світ! Шолом тобі великий привіт!”
Особливо приємно спостерігати світанок. Повітря рано вранці чистий і прозорий. Іноді можна побачити легкий золотий туман. Край неба, звернений на схід, починає рожевіти. На тлі свiтлiющуго неба проступають силуети дерев, з яких вітер як би обережно здуває туман. Ось з’явився краєчок сонечка, і все навколо заіскрилось, засяяло тисячами блискучих різнобарвних вогників. Сонечко помедлило, неначе заплуталося десь, і раптом викотилося на простір золотим колесом зі своїми вогненними променями. Разом з сонячним світлом починає оживати природа. Тихо віє теплий вітерець. Прокидаються птахи. Н. Мов дуже тонко підмітив: “ранкова Прохолода віє, ледве колишуться лісу”.
І якщо ви на дачі або відпочиваєте на природі, зі сходом сонця можна побігти до річки і з розгону кинувся в рожеву від зорі воду. Але уважно подивіться навколо. Ви звернули увагу, що крихітні крапельки роси сріблясті? Вони повисли на листі, квітках, стеблах трави. Це помітив і поет В. Нікітін:
Ледве примітне стежка росиста.