Якщо звернутися до словників російської мови, то в них ми прочитаємо, що сирота – це дитина, в якої один або обоє батьків померли. Наш час дещо розширив це поняття. Сиротами стали називати і дітей, вилучених із сім’ї. Тобто це діти, батьки яких все-таки живі, але в силу певних обставин (алкоголізм, наркоманія, тюремне ув’язнення) вони не можуть займатися їх вихованням. Природно, цю проблему держава не залишила без уваги.
Не обійшли цю тему і наша література. Візьмемо, наприклад, казку “Морозко” або “Крихітка-Хаврошечка”. У них дівчатка осиротіли так само, як це відбувається і в житті: батьки або просто вмирають, або після тривалої хвороби. А їхні діти стають батраками і терплять знущання і від мачухи, і від зведених сестер. Та й казки улюблених авторів вказують на це. Взяти хоча б казку А. С. Пушкіна про мертву царівну. Там царівна – нерідна для правлячої цариці. Але в казках все закінчується добре, в житті таке трапляється рідко.
Звернемося до творчості Н. А. Некрасова. Прочитавши вірш “Плач дітей”, яскраво уявляєш собі всю безвихідь становища: з дому… їх жене “нужда та піклування”, а на фабриці їх чекає не по-дитячому виснажлива праця.
Література 20 століття теж не обійшла стороною дану проблему. В оповіданні Шолохова доля людини ми зустрінемося з героєм, що втратили все: будинок, дружину, діток. Але зустріч з хлопчиком-сиротою Ванюшкою, у якого очі, як небушко”, змусила серце старого солдата битися з новою силою.
Але якщо проблема сирітства дітей під час війни хоч якось пояснити, то що можна сказати про сьогоднішні сиріт. Мова йде про сиріт при живих батьках, про покинутих дітей, нікому непотрібних. Ця проблема лише набирає обертів і, як і раніше висить в повітрі. І дуже добре, що сучасні письменники не оминають цю проблему стороною. Твори Катерини Mura?ovoj тому доказ. Вона пише про дітей, які тікають не тільки з дитбудинків, але і з прийомних сімей. Мабуть, тому є ряд причин. І не останньою є обставина, пояснити яке поки що не вдається нікому: їм подобається обрана ними вольниця і безконтрольність. І що з цим робити, зовсім незрозуміло. Але хочеться вірити, що допомогти їм можна. Треба лише вміти сприймати чужий біль як свою.