Твір «Дід Мазай і зайці»

Творчість Н. А. Некрасова в області дитячої поезії було Новим кроком у її розвитку. Великий поет-демократ створив великий цикл віршів для дітей, відобразивши в ньому ідеї та вимоги сучасної йому демократичної педагогіки і революційно-демократичного напряму в реалістичній літературі того часу. Добре розуміючи значення дитячого читання у формуванні особистості дитини, її громадянських якостей, Некрасов адресував свої вірші тим, на кого він покладав великі надії у здійсненні майбутніх доль Росії,- селянським дітям.

Віршів поет надав нову, ніким до нього не розроблену форму, близьку до розмовної селянської мови. В дитячу поезію він ввів виразний народний мову. Один з віршів Некрасова «Дідусь Мазай і зайці» (1870). У ньому поет-громадянин розкриває маленьким читачам поезію селянського життя, вселяє їм любов і повагу до простого народу, показуючи душевну щедрість таких самобутніх натур, як дідусь Мазай. Вірш написано у формі довірчого розповіді поета, пристрасного мисливця, про своєму супутнику, теж мисливця,- старому Мазае. Як всякий мисливський розповідь, ця поетична історія рясніє подробицями майже неймовірного, але тим не менш правдивого випадку. Оповідач веде розповідь з докладністю балагура, прагне переконати своїх слухачів у правдивості історії:

* У серпні, близько Малих Вежей

* З старим Мазаем я бив дупелів.

* Як-то особливо раптом тихо стало,

* На небі сонце крізь хмару грало.

* Хмаринка була невелика на ньому,

* А вибухнула жорстоким дощем! Ця неістотна деталь — те, що стався сильний дощ з невеликої хмарки,- дол

Жна надати опису особливу достовірність. Розповідь про старого, добродушній і добром Мазае і його селі відразу стає притягальним центром вірші. Побічні історії лише надають викладу розмовну невимушеність. Мова не стомлює маленького читача: його увага переключається з предмета на предмет. Тут і влучні зауваження про вечірньому співі вівчарик, і ухання одуда — «немов як у порожню бочку», про сыче — «ріжки точены, рисовані очі». Тут і селянський «анекдот» про якомусь Кузьо, який зламав курок у ружьишка і затравку підпалював сірниками; про інше «зверолове», який, щоб не зябли руки, тягав з собою на полювання горщик з вуглинками. Поет надає слово і самому Мазаю:

* Я від Мазая розповіді чув.

* Діти, для вас я один записав…

Розповідає Мазай про те, як навесні, під час повені, плив він по розлилася річки і підбирав кроликів: спочатку зняв декількох з острівця, на якому зайці стовпилися, щоб врятуватися від подступавшей колом води, потім підібрав зайця із пенька, на якому, «лапки скрестивши», стояв «бідолашний», ну а колода з десятком сиділи на ньому звіряток довелося зачепити багром — в човен б вони всі не помістилися.

В оповіданні Мазая добрий гумор, справжня любов до все, му живому, в ньому немає «жалісливих», слізних інтонацій. Це мова реального, живого людини-гуманіста, дбайливого господаря і доброго мисливця, якому честь і добре серце не дозволяють користуватися бідою, яка прийшла до тваринок. Випустивши зайцев, Мазай «гепнувся» їм услід:

* Дивись, косою, Тепер рятуйся,

* А цур взимку Не попадайся!

* Прицелюсь — бух! І ляжеш… Ууу-х. «

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: