В оповіданні піднімається важлива проблема суспільного ладу, в якому були кріпаки. Вони повністю залежали від пана, і не послухатися їх не мали ніякої можливості, тому що у свідомості був закладений той факт, що вони не вільні жителі і їх життя належить іншим людям. Герасим був дуже близьким з собакою Муму. Це було єдине істота, яке було прив’язане до Герасиму, любило його за те, що він є, ці почуття були взаємними. Одного разу Герасим врятував Муму, коду та мало не потонула. Кріпаки були схожі на собак. Якщо собака не виконувала корисних функцій, наприклад, не охороняла щось, то вона навіть не вважалася непотрібною. Таких собак не тримали в маєтках. Герасим повинен був виконувати будь-яке побажання своєї барині, незважаючи на те, що вона поступово відбирала все, що було йому дорого: будинок, кохану, свободу дій. Бариня не сприймала нічиє думка, а тільки жила в своє задоволення.
У Герасима був вибір, як вчинити з дорогим йому істотою. Він міг віддати Муму комусь, або ж просто випустити на волю, але за багато років кріпосного права Герасим втратив здатність тверезо оцінювати ситуацію, робив тільки те, що йому велять, боячись послухатися. Можливо, він боявся, що в іншому місці хтось чужий може гірше робити з твариною, яке вже стало чимось особливим для нього самого. Його прихильність пішла проти нього і була тільки на шкоду Герасиму.
Після сильного емоційного потрясіння Герасим йде від своєї господині в село, але вже нічого не повернути і не виправити. У кожному вчинку є свій результат, який не завжди можна виправити. У свідомості Герасима з’являється думка про те, що він вчинив гріх, якби усвідомлення цього відбулося раніше, близьке Герасиму істота було б жваво. До кінця життя Герасиму так і не вдається знайти душевний спокій, він ніколи не одружувався, і більше у нього ніколи не було собак. Зате було чітке розуміння того, що потрібно йти проти системи, якщо вона налаштована проти людяності.
Кріпосне право – це важкий тягар для суспільства, тому що підневільні люди перестають замислюватися про свої дії та їх наслідки, а поміщики не відчувають відповідальності за свої слова і вчинки. В будь-яких ситуаціях поміщики відчувають безкарність. Так і бариня Герасима знаходила винуватих, лише б не очорнити себе. Письменник був налаштований різко проти такого стану речей, миритися з кріпосним правом означало б підтримати його.