Твір “Церкви”

У старовину найпочесніше місце в місті або селі відводили під храм. Ставився він на самому високому місці і був далеко видно.

Я хочу розповісти про Спасо-Преображенському храмі села Ягул. П’ятирічною дівчинкою я вперше увійшла в цей світлий храм. Мене і брата вела за руку мама. Здивованому погляду відкрився прикрашений пахучою травою і гілками берези святковий храм в Трійцю. Я полюбила цей тихий і світлий притулок Христа, добрі і світлі обличчя прихожан, серед яких чимало моїх однолітків. Хоча живу і вчуся я в Хохряках, але завжди з радістю повертаюся в стару оселю. В’їжджаючи в село, бачу знову відроджується блакитний купол улюбленого храму. Він виглядає як маленький повітряний будиночок в зелені дерев.

У всі часи люди тягнулися до Бога. Рішення збудувати храм в селі Ягул виникло в кінці 19 століття. Усім миром збирали гроші на будівництво святині. Віруючі з особливою ретельністю включилися в роботу. Всі сили, вміння були вкладені в будівництво. Але відкрили прихід тільки в березні 1917 року.

Важка доля чекала храм Божий у 20-ті роки. Під час Громадянської війни було пролито багато крові: то білі вбивали червоних, то навпаки. Не оминула війна і церква. На червоному цеглі з боку сходу сонця видно сліди куль. Біля храму – горбок хрест один на двох. Нині навколо могилки огорожа з красивими, візерунчастими сталевими прутами. Поруч піднімаються вгору дві… модрини. Хто посадив – ніхто не знає. Але думається, що в добру пам’ять про вбитого священика Михайла Єлісєєві і матінці Татіані.

Церква жила навіть у ті суворі роки, інші священики доносили до народу віру в Христа. Але руки атеїстів дійшли і до нашого храму. У 30-ті роки почалося руйнування церкви – скинули хрести, зруйнували дзвіницю, розграбували цінності.

Пройшли роки. Віруючі з радістю прийняли звістку про повернення храму народу. Спочатку проводилися служби священиком з Олександро-Невського собору в окремому приміщенні, а з 1996 року і в самому храмі.

Нинішнього настоятеля Спасо-Преображенського храму теж звуть батько Михайло, а матінку – Тетяна. Я вірю, що це Божий промисел. Парафіяни з ласкою і любов’ю звертаються до них: “батюшка”, “матінка”.

Багато сил вони віддають, щоб люди побачили відроджену святиню. Отець Михайло розуміє, що майбутнє – в дітях, І чотири роки тому відкривається недільна школа в ім’я благовірного царевича Димитрія Углицького і Московського. Наша недільна школа вчить нас багато чому. Наприклад, вчить допомагати ближнім, вчить молитися Богу і просити прощення і покаяння в ім’я спасіння душі. У нас прекрасні вчителі – Ірина, Маша, Марина – студентки Удмуртського державного університету, так світом оновлює і тримається храм Божий в селі Ягул. Дзвін кличе кожного до християнської віри. Це шлях непростий, тернистий і скорботний, І коли людина вступає на нього, Господь допомагає йому витримати всі

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: