Час вимушеного перебування в селі Михайлівське Пушкін використав з користю. З-під його пера з’являється безліч віршів і історична трагедія «Борис Годунов». Усамітнення дало можливість автору глибоко перейнятися історичними подіями 17 століття і написати на їх основі власне Велике твір.
«Борис Годунов» вважається першою реалістичною трагедією в російській літературі. У ній піднімаються актуальні в часи Пушкіна питання самодержавства, кріпосного права і ролі народу в державі. Тому передова інтелігенція підтримала сучасний задум твору автора.
Перш ніж приступити до роботи Пушкін вивчав історичні джерела. Головним джерелом стала робота Карамзіна «Історія держави Російського», в якій описано «смутний час» початку 17 століття. Основна подія того часу — масштабне повстання народу, спрямоване проти царя Бориса Годунова. Чим же був викликаний гнів народу? Люди вважали, що саме Годунов зміцнив кріпосне право, позбавивши їх людських прав.
Двадцять три сцени трагедії відображають реалістичні картини дійсності початку 17 століття. Історична подія (повстання народу) тут служить не фоном, а основою сюжету.
Дії п’єси починаються в Москві в 1598 році. Після царя Федора на престол сходить його радник Борис Годунов. Хоча повинен був зайняти трон спадкоємець Федора, його молодший брат Дмитро. Але той був ще надто малий, і коронування відклали. Годунов влаштував так, що Дмитра з матір’ю відіслали в Углич. Через деякий час прийшла звістка про загибель прямого спадкоємця. Поширюються чутки про те, що Дмитра усунули за наказом Бориса Годунова. Але проведене слідство показало, що хлопчик зарізав себе сам в момент загострення падучої хвороби.
Так як законного спадкоємця не виявилося, то на трон звести запропонували Бориса. Однак цей спритний політик кілька разів демонстративно відмовлявся від запропонованої честі. Це було зроблено для того, щоб його коронування виглядало волею виборців, а не її особистою. Новий цар спочатку хотів завоювати любов народу, надавав дрібні «милості», сприяв навчанню молодих людей за кордоном, зміцнював зв’язки з Європою. Але всі його прагнення зводяться до нуля, коли в країні трапляється неврожай, і як наслідок — голод. Тоді ж спалахує пожежа в Москві, знищив майно багатьох людей. Щоб поповнити казну цар посилює побори, а всіх незадоволених оправляє в посилання або в’язницю. Але невдоволення все одно не вщухало. Народ, доведений до відчаю, почав потроху об’єднуватися проти царя.
Поштовхом до повстання стала поява юнака, який оголосив себе живим царевичем Дмитром. Він заявив про намір відвоювати незаконно відібраний у нього трон у Годунова. Чинна влада спростовувала законність претензій юнаки. А самого юнака нарекли самозванцем. На їх думку це був біг з монастиря Григорій Отреп’єв. який вирішив скористатися історією з царевичем. Швидше за все, так і було. Цієї версії дотримується і сам автор. Проте не сам Лжедмитрій був цікавий Пушкіну, а та хвиля народного невдоволення, яка з’явилася завдяки йому.
Людина, нарекший себе царевичем Дмитром, зумів зібрати військо для початку війни з Годуновим. На бік самозванця перейшли багато бояри і князі, які давно таємно ненавиділи царя. Народ теж підтримував Лжедмитрія, адже сподівався, що він скасує ненависне їм кріпосне право. Тим більше, що його долю співчували багато. Царевич дивом вижив, незважаючи на інтриги Годунова — хіба не романтична історія?
Борис Годунов не доживає до розв’язки війни. На престол сходить його син Федір. Але він не отримує підтримки від дворян, ні від народу. Царський полководець переходить на бік самозванця, а юного Федора вбивають бояри. Після всіх кривавих подій на трон сходить Лжедмитрій.
Хто ж є головним героєм п’єси? Борис Годунов швидше центральний персонаж, але не більше того. Самозванець теж лише привід для повстання. А головним героєм є сам народ. Саме він, так чи інакше, вирішує долю всіх діючих персонажів у трагедії.
В кінці п’єси є знаковий діалог Гаврила Пушкіна і Басманова. Вони говорять про значущість народу в долі держави. І в результаті полководець таки змушений визнати, що народ завжди має вирішальний голос.
Останні сцени п’єси показують народ як єдину активну силу. Прості люди вірили, що новий цар змінить їх життя на краще. Але побачивши, що і він починає своє правління з кривавої розправи з попереднім юним царем, політичних хитрощів, народ розуміє, що нічого так і не зміниться. Фінал п’єси яскравий — народ відмовляється вітати нового правителя.
Олександр Пушкін правдиво відобразив у п’єсі історичні події 17 століття і образ народу.