Казахи, корінний народ Казахстану – люди гостинні і хлібосольні. Вони за багато століть своєї історії накопичили чималий багаж традицій і звичаїв: від народних легенд і казок до чудових традицій національної кухні. Казахські традиції нагадують звичаї багатьох родинних їм тюркомовних народів: адже вони близькі до них.
Казахи – музичні люди, люблять поспівати і потанцювати. Найчастіше, коли вони збираються, грають на кобызе або жетыгене – казахських народних інструментах. Або на домбыре – струнному інструменті, що нагадує українську кобзу чи західну мандоліну. Один окремий музичний сюжет, який виконують музиканти для публіки, називаються кюй.
Казахська національна кухня – це ще один дивовижний аспект життя народу. Як у більшості народів, що історично були кочівниками-скотарями, основу цієї кухні становлять м’ясні страви. Казахська бешмармак, наприклад – улюблене гостями казахів частування.
Корисне блюдо казахів, загальні для багатьох народів, не тільки тюрків – це сорпа, м’ясної баранячий (або… іншого м’яса) бульйон. Це блюдо безцінне для відновлення сил після хвороб. Воно – моє найулюбленіше.
Традиційний казахська будинок прикрашений яскравими домотканими килимами й покривалами. Саме такий будинок у моєї бабусі: вона казашка і вміє виробляти строкаті килими і неймовірні подушки з казковими орнаментами: яскраво-сині і яскраво-червоні, помаранчеві і сливові. Такого казахському народному ремеслу її саму навчила її бабуся: як і в багатьох сім’ях казахів і у нас традиції дбайливо передаються з покоління в покоління.
За звичаєм, сплять в казахському житло на низькій лавці, щедро укритої ковдрами і покривалами. А їдять і п’ють традиційний чай з вершками – найсмачнішу в світі, як я вважаю – зазвичай за низьким столиком, накритим скатертиною в кольорах. Він називається дастарханом. За обрядом чаювання казахи схожі з японцями і англійцями: перші теж п’ють чай за низькими столиками на підлозі, а другі обожнюють вершки в гарячому чаї.