Тема захист природи в сучасній прозі

Важко знайти в світі літературу в якій приділялася б стільки уваги темі людина і природа. Імена майже всіх письменників пов’язані з мальовничими місцями. Пушкін не відділимо від Михайлівського, Толстой від Ясної Поляни.

Ставлення людини до природи — одна з найбільш злободенних проблем сучасності. Письменники, економісти, науковці б’ють на сполох: природа в небезпеці, вона потребує порятунку. Зараз не можна сказати, що людина — цар природи. Підкорення природи обернулося для нас знищенням її багатств, боротьба з нею — моральним саморуйнуванням. Опинившись на порозі екологічної катастрофи, ми бачимо свою причетність, починаємо міркувати в місці природи в нашому житті.

У сімдесяті роки Віктор Астаф’єв написав “Останній уклін” і “Цар-рибу”. Мова в оповіданнях “Цар-риби” йде про браконьєрів, які порушують заборони на полювання і рибну ловлю. Астаф’єв впевнений: “Таємниця на землі і зірки на небі були тисячі років до нас. Зірки потухали іль розбивалися на друзки, натомість їх розцвітали на небі інші. І дерева в тайзі вмирали і народжувалися, одне дерево спалювало блискавкою, кортіло річкою, інше сорило насіння в воду, на вітрі”. Письменник говорить про те, що ми зробили з тайгою: “Ні, ми лише поранили її, пошкодили потоптали, исцарапали, ожгли вогнем. Але страху, смятенности своїй не змогли передати їй, не прищепили і ворожості, як не старалися”.

У розділі “Цар-риба” образ цар-риби символізує саму природу. У цій главі вступає в боротьбу з осетром величезних розмірів людина. Поєдинок закінчується на користь природи. Втративши совість, людина зазнає поразки, а чарівна цар-риба спливає на дно Єнісею.

У своїх творах Валентин Распутін пише про захист природи. У повісті “Прощання з Матьорою” він показує страждання людей, які покидають свою батьківщину. Мені здається, що разом з людьми плаче, страждає і природа. На острові є дерево, його намагалися зрубати, спиляти, підпалити. Люди нічого не можуть зробити з ним. Природа теж протистоїть людям. Але чи витримає вона цю боротьбу? Коли ми боремося з природою, ми знищуємо самих себе.

В повісті “Пожежа” піднімається та ж проблема. “Ліс вирубувати — не хліб сіяти”, — говорить головний герой повісті “А ліс вибрали — до нового десятки і десятки років. Вирубують ж його при нинішній техніці роки. А потім що? Потім голод, злидні”. Адже разом з природою гине і людина.

Сучасні письменники вчать нас замислюватися над тим, що ми робимо з природою. Надто багато горя і страждань приносить нам технічний прогрес. Він завдає удари по природі, а значить, завдає смертельних ударів і нам. Таке ставлення до природи призводить до катастроф, стрясають весь світ. Згадую слова Пришвіна: “Охороняти природу — значить охороняти Батьківщину”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: