Війна — це страшне слово, а скільки трагічного і жахливого стоїть за ним!
Великій Вітчизняній війні присвячено безліч творів у нашій літературі. Це і вірші, і поеми, і розповіді, і романи. Їх автори — письменники-фронтовики і ті, хто народився вже після того, як війна закінчилася. Але «сорокові фатальні» все одно залишаються кровоточить раною в нашій історії.
Страшна і неприхована правда військового часу постає перед нами у своїй страхітливій наготі зі сторінок дилогії Віктора Астаф’єва «Прокляті і вбиті». Жахлива безглуздість, торжествуюча всюди в радянській армії: у солдатів немає патронів, зате у заградотряда їх скільки завгодно; немає чобіт великого розміру, і солдат йде в бій в якихось обмотках на ногах; зв’язківець, замість будь-якого необхідного інструменту використовує власні зуби; хлопців, які не вміють плавати, посилають вплав через річку, і сотні з них просто тонуть, не зробивши жодного пострілу по ворогу… Все це фронтовик Астаф’єв знав не з чуток. І ось у таких умовах радянські солдати змогли перемогти сильного і жорстокого ворога!
Віктор Астаф’єв змальовує у своєму творі і фашистських солдатів. Вони не схожі на наших, у них інші мрії і інша психологія. І все ж ми бачимо співчуття автора до цих людей, так само вирваним силою зі звичного життя. Вони так само не хочуть вмирати і не прагнуть стати вбивцями. Є серед них німці, які намагаються навіть, якщо можливо, допомагати тим, кого вони повинні б вважати ворогами. Деякі їхні вчинки і думки, показані автором, здаються нам дивними, але ненависті та жадоби крові в німецьких солдатів не більше, ніж у росіян.
Глибоким трагізмом пройнята повість Б. Васильєва «А зорі тут тихі…» Загибель юних дівчат, що не бачили ще життя і не зустріли щастя, приголомшує читача. Горе старшини Васкова, не зумів зберегти своїх бійців, близьке кожному, хто прочитав цей твір.
Голос загиблого героя-солдата звучить у знаменитому вірші А. Твардовського «Я був вбитий під Ржевом…» Здається, що цей потойбічний голос полеглих героїв звучить прямо в наших серцях. І це, в якійсь мірі, правда. Адже ми живемо на цій землі саме завдяки їх великій жертві, їх безприкладній подвигу.
До теми війни зверталися і ті письменники, які самі в ній не брали участь. Напевно, найвідоміший приклад — це пісні Володимира Висоцького «Він не повернувся з бою», «Ми обертаємо Землю», «Братські могили» та інші. Іноді можна почути про те, що не варто було б Висоцькому писати про війну від першої особи. Але мені здається, це правильно. Адже всі ми — спадкоємці Великої Перемоги. І все, що було з нашою країною, — це і наша біографія. Той чоловік, який думав і відчував, як захисник Вітчизни, вже ніколи не напне майку зі свастикою і навіть жартома не буде кричати «Хайль!»
Книги про війну вчать нас патріотизму, але не тільки. Мудрі люди кажуть: «Якщо про війнах забувати, то вони повторюються». Ми повинні пам’ятати про Великої Вітчизняної війні, щоб трагедія не повторилася.