Тема праведності в оповіданні Солженіцина “Матрьонін двір”

Підкоряючись суворої логіки авторської композиції, у правому нижньому кутку картини, тобто на граничному видаленні від ораторствующего Ілліча скорботно застигли дві фігури – видатний російський письменник Солженіцин і старенька з внутрішньо просвітленим обличчям – знаменита Мотря, героїня оповідання “Матрьонін двір”. А вона-то тут причому? Спробуємо зрозуміти, що хотів сказати своїм читачам Солженіцин, створюючи образ Мотрони?

Розповідь у “Матренином дворі” (1959) ведеться від імені колишнього зека, радянського в’язня, що надає всьому описуваного особливу життєву глибину і достовірність. “Влітку 1956 року з курній гарячої пустелі я повертався навмання – просто в Росію”.

Їхав вчителювати. На жаль! Перед очима Игнатьича постає розорена комуністами і порадами країна. І не викликає особливого подиву, що жити тут стає людині незручно і важко. Руйнуються вікові підвалини, на яких завжди ґрунтувався селянський світ: сім’я, любов до землі й праці на ній, прив’язаність до рідного дому.

Солженіцин одним з перших визначив в російській літературі другої половини ХХ століття коло тем і проблем “сільської прози”, що набрала пізніше повну силу у творчості В. Распутіна, Шукшина, і багатьох інших письменників. І в цьому сенсі є оповідання “Матрьонін двір” займає абсолютно особливе місце.

У центрі уваги Солженіцина – життя простої сільської жінки. Заміж Мотря вийшла ще до революції. Дітей у неї було шестеро, але один за одним померли всі дуже рано. Потім з’явилася вихованка Кіра. А чоловік Мотрони так і не повернувся з останньої війни. І залишилася Мотря Василівна одна у великому старому будинку. “Строено все було давно і добротно, на велику родину, а жила тепер самотня жінка років шістдесяти”. Тема рідного дому, вогнища, стала однією з центральних у “сільської прози”, саме ст.
“Матренином дворі” Солженіцина заявлена настільки трагедійно гостро й виразно.

Мотря –… хранителька вогнища, проте ця її природна місія набуває під пером художника-мислителя справжню масштабність і філософську глибину. І вже не тільки про рідному домі йде мова – про збереження самої Росії. У нехитрій життя Мотрони Василівни Григор’євої просвічує та сама непоказна праведність, без якої не може відродитися Росія.

В радянський час багато було накручено несправедливостей з Мотрею. Все життя вона пропрацювала у колгоспі, а пенсії так і не виробила. Лише любов і звичка до праці рятують цю просту російську жінку від туги і відчаю.

Всяка робота горить у Мотрони Василівни. Здається, при такому працьовитості та при такій вправності навіть в нашій країні можна було б обзавестися хоч якимось господарством. А Мотря “не гналася за обзаводом”. Натомість зберегла, ніби слідуючи біблійними заповітами, норов свій товариський, серце, здатне до співчуття.

Шкодує Мотря всіх, хто несе на собі відбиток хвороби або життєвого безладу. Може бути, тому покірно віддає Кірі і її молодому чоловікові світлицю, відрізану по-живому від старого будинку.

Образ занурився в мирську суєту і користолюбство, але водночас по-своєму і нещасного Тадея багато в чому протиставлено образу Мотрони. Вони колись любили один одного, збиралися зіграти весілля. Але доля склалася інакше. Люта образа відчувається в загрозі Тадея “порубать сокирою Юхима і Мотрю”. Найбільш страшне, що загроза ця почасти збувається. Тільки тепер сама доля опускає безжалісний тесак на сиву Матренину голову: героїня гине в залізничній катастрофі.

Праведність йде з життя – ось про що попереджає Солженіцин. І процес цей дуже небезпечний, бо пов’язаний з руйнуванням корінних підвалин народного характеру. Адже разом з Мотрею йде в небуття тисячолітня Росія, а це вже страшно. Особливо страшно в наш час, коли всі ми намагаємося “облаштувати Росію”. Чи вийде? Хочеться вірити!

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: