Тема народу в казках Салтикова Щедріна

М. Е. Салтикова-Щедріна можна назвати одним з найбільших російських сатириків. У своїй творчості він розвинув традиції таких письменників, як Фонвізін, Крилов, Гоголь.

Надзвичайно гострі і тяркие твори письменника були спрямовані на викриття багатьох пороків сучасного йому суспільства. Він зображує ціле історичний час, зображує в сгущениях темних сторін життя, критикованих і отрицаемых в ім’я ідеалів соціальної справедливості і світла.

Перед сатириком поставало питання яка сила вирішить результат визвольної боротьби? Салтиков-Щедрін розумів, що цією силою повинна бути сила народна. Однак російське селянство 80-их років не давало приводу для оптимістичних сподівань.

Теми казок Щедріна різні: деспотична влада (“Ведмідь на воєводстві”), пани і раби (“Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, “Дикий поміщик”), страх як основа рабської психології (“Премудрий піскар”), каторжна праця (“Коняга”) та інші. Об’єднуючим тематично початком всіх казок виступає життя народу.

Щедрін завжди дивився на мужика тверезо і критично, він був далекий від його ідеалізації. Швидше, він перебільшував політичну наївність і громадянську пасивність мужика. Співчуття сатирика народу ґрунтувалося на тверезому розумінні законів історичного розвитку, в якому саме народові належало вирішальне слово.

У “Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував” два підходу Щедріна до оцінки народу як “історичного” суб’єкта і як “втілювача ідеї демократизму” суміщені. Ця казка – своєрідний варіант “робінзонади”. Мужик є у письменника першоосновою і джерелом життя, справжнім Робінзоном. Зрозуміло, генерали, які опинилися на безлюдному острові, нічого не вміли робити, все життя проіснували за чужий рахунок, вважаючи, що булки ростуть на деревах.

Мужик в казці показано молодцем: все вміє, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик. Щедрін поетизує його спритність і кмітливість, його працьовиті руки і чуйність до землі-годувальниці. Генерали змушують цього здоровенного “мужичину” вити для себе мотузку, щоб той не втік. І мужик покірно виконує наказ. Письменник бачить, що в мужика практично незнищенна звичка підкорятися, він так само не уявляє своє життя без пана, як і пан без нього.

У казці “Дикий поміщик” барин ненавидів селян, але, залишившись без Пан, зовсім здичавів. Життя за рахунок народної праці перетворила його в паразита. З зникненням мужика наступають всілякі позбавлення, після яких російський… дворянин перетворюється в дикого звіра. Салтиков-Щедрін переконаний в тому, що народ – творець основних матеріальних і духовних цінностей, опора держави.

Узагальнений образ народу з найбільшою емоційною силою втілено у казці “Коняга”. І життя, і праця, і природа сприймаються письменником через віковічні страждання мужика і Коняги. У казці виражено не просто співчуття, але і глибоке розуміння безмірної трагічної безвиході життя: “Із століття в століття ціпеніє грізна, нерухома громада полів, немов силу казкову в полоні у себе сторожить. Хто звільнить цю силу з полону. Двом істотам випала на частку ця задача: мужику та Коняге. І обидва від народження до могили над цим завданням б’ються, піт проливають кривавий, а поле і поднесь своєї казкової сили не видало, – тієї сили, яка б дозволила узи мужику, а Коняге б зцілила наболілі плечі”.

Думка про необхідність пробудження народної свідомості, пошуків правди і становить пафос всієї книги, в якій загнаний селянський Коняга – символ народної життя. “Немає кінця роботі!” – роботою вичерпується весь сенс його існування, “для неї він зачатий і народжений, поза її він тільки нікому не потрібен”.

У казці ставиться питання “Де вихід?” дається відповідь – в самому Коняге. Навколишні його інтелігенти можуть скільки завгодно сперечатися про його мудрості, працьовитості, здоровому сенсі, але суперечки їх кінчаються, коли вони проголодаются і почнуть кричати дружним хором: “Н-но, каторжна, н-но!”

Драматичні роздуми Салтикова-Щедріна про суперечності народної життя досягають кульмінації в казці “Кисіль”. Спочатку їли кисіль господа, “і самі наїлися, і гостей употчевали”, а потім поїхали “на теплі води гуляти”. Кисіль ж свиням подарували: “Засунула свиня рило в кисіль по самі вуха і на весь скотний двір чавкотню підняла”.

Сенс іносказання очевидний: спочатку господа доводили народ до розорення, а потім їм на зміну прийшли ненажерливі буржуа. Але що ж народ? Як веде себе в процесі його підкорення? “Кисіль був до того разымчив і м’який, що ніяких незручностей не відчував від того, що його їли” – читаємо ми. Кисіль навіть радіє: “Стало бути, я хороший, коли господа мене люблять!”.

Таким чином, Щедрін в своїх казках не тільки висміював народ і співчував йому, переживав, прагнув допомогти.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: