“Фауст” – твір, над яким Гете працював майже все життя і яке змінювалося разом з автором. В центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілено віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але і протиставляє себе всьому іншому світу. “Я, названий підіб’ємо божества, взомнил себе і справді богорівного”, – говорить він.
Це протиставлення проявилося і в трагічної історії кохання Фауста і Маргарити. Повернувши з допомогою Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу побачену їм красиву дівчину – скромну і працьовиту людину, але побожне і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде те солодке мить, яка захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона – звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена. Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фаусту забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього – найголовніше, найяскравіша подія в її нудною, розміреного життя. Їх почуття взаємно, але вони настільки різні, що трагедія неминуча.
В Маргариті здатність самовіддано любити поєднується з почуттям боргу. Вона щиро вірить у Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє “падіння”. При цьому вона сподівається на Божу захист і спасіння душі. Адже після вбивства брата… Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і у своїх власних очах. Гретхен не може зрозуміти, чому любов, дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть – непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, у припадку божевілля яка вбила свого новонародженого малюка, приречена на страту.
Довідався про це Фауст поспішає на допомогу і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! В коротку мить просвітлення вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: “Я коритимусь Божого суду”. Прагнення жити і любити бореться в її душі з жахом перед пеклом. Сторінки, присвячені побачення Фауста і Маргарити у в’язниці, – самі пронизливі в трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханої. “Загинула!” – в розпачі вигукує Фауст. “Врятована!” – лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданого. Він кинув кохану жінку в самий важкий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але і захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариті і спробував врятувати її. Загибель Гретхен – трагедія і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, не вміє віддавати, а головна радість люблячого – безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, марно яка знищила Маргариту і даремно растратившему відроджену молодість.