Перші прозові твори Буніна з’являються на початку 90-х років. Багато з них за жанром – ліричні мініатюри, що нагадують вірші у прозі. Поезія як би веде за собою прозу письменника, яка набуває у нього своєрідний ліричний характер, містить особливе відчуття ритму.
У 1897 році виходить перша книга оповідань, куди увійшли оповідання “Вісті з батьківщини”, “На край світу”, “Танька” та інші. Основна тема цих творів – злиденна, розорена селянська Росія. Він пише про нових капіталістичних відносинах, про село, в якій царює голод і смерть, про фізичному і духовному в’яненні дворянства. Безпросвітне і сумна доля збіднілого під напором жорстокої цивілізації помісного дворянства. Бунін бачить ідеал життя в патріархальному минулому з його старосвітським благополуччям. Почуття безвихідної туги та жалю викликає у автора запустіння і виродження дворянських гнізд, моральне і духовне збіднення їх господарів. Ліричної епітафією минулого звучить оповідання “Антонівські яблука”.
Неприйняття декадансу, орієнтованого на оновлення мистецтва, породжену капіталістичним містом, роблять фігуру Буніна на межі нового століття досить самотньою. Спроби відгукнутися на злобу дня маловдалі. Він естетизують самотність, замкнутість переживань. При всьому ранньому самовизначенні Буніна, сталий колі інтересів, його погляди як певна система склалися лише в середині 1910 р. В ранній творчості виявляємо демократичні тенденції, що продовжуються до кінця 90-х рр. (оповідання “Сни” свідчить про близькість Буніна демократичного крила літератури і передає відчуття близьких змін).
У Буніна виявлявся консерватизм мислення і віддаленість від того, що називають “запитами часу”.
Спостережливість, чіпка пам’ять, подвижництво зумовили не тільки художню чистоту і досконалість, але і відому обмеженість його творчості 1890 – початку 1900-х рр. зосередженого на морально-духовних, чисто естетичних завданнях.
Саме в цей період виявилися багато особливості своєрідного обдарування письменника, і, за його словами, з цього моменту починається його “більш або менш зріла життя, складна внутрішньо і зовні”.
Після виходу збірки оповідань “На край світу” молодий письменник, за його власними словами, “раптово надовго зник з Петербурга, та не тільки зник, а замовк на кілька років”. Останнє твердження, утім, не зовсім точно. Бунін чимало пише у віршах і прозі, розміщуючи свої твори в столичних і провінційних виданнях.
Так, у 1898-1900 рр. в журналах для дітей “Сходи” і “Дитяче читання” з’являються його оповідання… “В селі”, “Зозуля” нарис “козацьким ходом”. Але сам автор критично до них ставився.
Шлях знаходження себе у прозі був важким і тривалим. Легше “враження буття” молодого Буніна виражалися в ліриці.
Читаючої публікою Бунін довгий час сприймався як поет. Найбільш самостійний серед ранніх прозових дослідів – оповідання “Перша любов” з характерним підзаголовком “Із спогадів дитинства”. що це досліди в області чужих стилів, своєрідна творчість” по стильовому зразком.
Більш самостійні нариси “Диментіївна” і “Судомний” передбачали характерне бунинское початок в жанрі безсюжетного розповіді-епізоду, де все оповідання цементується настроєм неперевершеної художньої довершеності і майстерності.
В кінці 90-х рр. Бунін багато перекладає, за його словами, “чуже було легше передавати”.8 Виходить з друку бунінської переклад “Пісні про Гайавату” Генрі Лонгфелло, зазначений Пушкінською премією.
У 1899 р. у Москві відбувається знайомство Буніна з письменником Н. Д. Телешову, який вводить його в незадовго до цього виникло об’єднання письменників-реалістів “Середовище”. Бунін стає ревним учасником цього об’єднання, а в його творчості зміцниться реалістичний метод. Невипадково дослідники вважають, що в цей період “почався” Бунін-художник. Не гарячковий биття пульсу капіталістичного міста -“заліза болісний грім”, – таке відчутне в віршах В. Брюсова, К. Бальмонта, В. Анненського, зрілого А. Блоку або в прозі А Купріна, П. Шмельова, а німа “печаль полів” заворожила Буніна. Рух Буніна-прозаїка від середини 90-х рр. до початку 900-х it. проявляється перш за все в розширення масштабності кругозору, у переході від спостережень над окремими долями селян або дрібнопомісних дворян до узагальнюючих роздумів (приклад: замальовки відсталої життя, в яку увірвалася “Чугунка”, переростають в роздуми про цілій країні і її “смутному лісовому народі” (“Нова дорога”)).Становлення Буніна припало на період, коли класична епоха російського реалізму закінчувалася на зміну єдинодержавію реалізму стала безпрецедентна строкатість шкіл і напрямків, що заперечують одне одного, письменник був переконаний, що в його час “сталося неймовірне зубожіння і омертвіння російської літератури” (Бунін І. А. Збори твори в 9-ти томах, Т. 9, С. 529). Він відчував почуття самотності в літературі. Причину кризи і роз’єднання письменницьких сил Бунін бачив в “загальній розхитаності, нестійкості громадської думки”. (9, 530)
У перших самостійних прозових творах Буніна виявилося характерне для нього згодом початок, де розповідь цементується настроєм автора-оповідача.