Талановитому поетові О. Е. Мандельштама випало жити і творити в суворий час. Він став свідком революції 1917 року, часів правління Леніна і Сталіна. Все бачене та відчуте Мандельштам “вихлюпував” у свої вірші. Саме тому творчість цього поета настільки трагічно, наповнене страхом, збудженням, болем за долю країни та за свою долю.
Відомо, що Сталін дуже не любив цього поета, тому що Мандельштам відкрито висловлював своє ставлення до всього, що діялося в країні і до вождя, зокрема. Прикладом тому служить сатиричний памфлет на правителя. Після його прочитання багато сказали, що з боку поета цей вчинок – самогубство. А Мандельштам чудово усвідомлював це, але він був готовий до смерті.
Ліричний герой вірша “Ми живемо, під собою не відчуваючи країни…” виступає як відважний громадянин, що стоїть на захисті своєї країни і свого народу. Він наважується відкрито сказати те, що всі знають, але мовчать:
Ми живемо, під собою не відчуваючи країни,
Наші мови за десять кроків не чути,
А де вистачить на полразговорца,
Там пригадають кремлівського горця.
Герой гірко сміється і навіть в якійсь мірі знущається над головною особою вірші. В очах ліричного героя Сталін перетворюється в якесь міфічне чудовисько: “товсті пальці, як черв’яки”; “тарганячі сміються очі І блищать його халяви”. Він – не людина, а якесь жахливе тварина: “Він один лише бабачит і тицяє”.
Не менш страшна і характеристика дій цього чудовиська:
Як підкову, дарує за указом указ –
Кому в пах, кому в лоб, кому в брову, кому в око.
Що ні страта у нього – то малина…
Сміливості ліричного героя цього вірша можна тільки захоплюватися. Сталін “зацікавився” Мандельштамом, поет був заарештований. Але вождь не наказав відразу ж розстріляти поета. Це було б занадто просто. Він заслав Мандельштама в Воронеж.
Живучи в цьому місті, поет існував як би на грані двох світів, завжди в очікуванні розстрілу. Саме у Воронежі Мандельштам написав вірш “Минають народного шуму і спеха…” Тут інтонації ліричного героя змінюються. Він… відчуває провину перед вождем за все, що було створено ним раніше. Тепер ліричний герой по-іншому оцінює “вождя всіх народів”. Його “батьковий” погляд “пестить, і свердлить”. Герой відчуває, що Сталін картає його за всі “помилки”. Але, на мій погляд, всі ці почуття героя надумані і нещирі. Цей вірш було написано під тиском Сталіна, як і наступне – “Ода” (1937).
Назва цього твору говорить сама за себе. Воно присвячено оспівуванню заслуг Йосипа Віссаріоновича Сталіна-Джугашвілі. У вірші зроблений акцент – саме Джугашвілі. Поет підкреслює, що він, насамперед, описує не вождя, а людину. Герой називає його “батьком”. Він нібито відчуває благоговіння перед Сталіним:
І я хочу дякувати пагорби,
Що цю кістку і цю кисть розвинули:
Він народився в горах і гіркоту знав тюрми.
Хочу назвати його – не Сталін – Джугашвілі!
Ліричний звертається до художників – своєї братії. Він закликає творців працювати на благо країни, тобто на благо “батька”. Адже ця людина повністю, всіма думками і почуттями, зі своїми “дітьми”, своїм народом. “Художник, допоможи тому, хто весь з тобою, Хто мислить, відчуває і будує” – закликає поет.
Портрет Сталіна в цьому вірші написаний в традиціях оди. За словами героя, це билинний богатир, який віддав усього себе справі народу. У Сталіна – могутні очі, густа брову, твердість рота. Джугашвілі – це зразок для наслідування, з Мандельштаму. У нього треба вчитися всього себе віддавати іншим, не думаючи про себе і не шкодуючи себе.
Ліричний герой усвідомлює свою неприкаяність в Радянській країні, свою провину перед нею за те, що лаяв колись великого Сталіна. Але у героя завжди перед очима – цей образ: “чудний площі з щасливими очима”.
Але за цими пафосними і піднесеними рядками ввижається трагедія загнаного в кут людини. За кожною вимученою рядком бачиться переляканий до смерті ліричний герой не знає, що робити і як жити. Саме тому вірші Мандельштама, присвячені Сталіну, є найбільш дієвими документами проти сталінського режиму та “батька народів”.