Вихідці з російської глибинки споконвіку прославляли землю руську, опановуючи висотами світової науки і культури. Згадаймо хоча б Михайло Васильовича Ломоносова. Так і наші сучасники Віктор Астаф’єв, Василь Бєлов. Валентин Распутін, Олександр Яшин, Василь Шукшин, представники так званої “сільської прози”, по праву вважаються майстрами російської літератури. При цьому вони назавжди залишилися вірними своєму сільському первородству, своїй “малій батьківщині”.
Мені завжди було цікаво читати їхні твори, особливо оповідання і повісті Василя Макаровича Шукшина. В його оповіданнях про земляків бачиться велика письменницька любов до російської селі, тривога за сьогоднішнього людини і його майбутню долю.
Життя письменника обірвалося рано – в 45 років. Але залишилися його твори, в яких ведеться розмова про справжніх моральних цінностях. У нашому суспільстві впродовж десятиліть під прапором боротьби за соціалізм в’янула культура, “розквітало духовний застій”. У книгах Шукшина, які критики називають побутової прозою, я знайшов щирого співрозмовника, якому небайдужа доля кожного його сучасника.
Звернувшись до знайомого, буденного, Шукшин знайшов і показав досі невідоме. Збірка оповідань Шукшина “Сільські жителі” – початок подібного досвіду. Бажання сказати своє слово про людей, які близькі і добре знайомі, виливається у письменника в роздуми про всієї народної життя.
Інтерес до строкатості життя і “маленькій людині, поєднання комічного та драматичного – відмітні особливості оповідань Шукшина. В Оповіданні “Гринька Малюгін” перед нами гарний, добрий хлопець. Високих слів про героїзм тут немає, хоча Гринька, ризикуючи життям, врятував бензосховище, позбавивши його від свого вантажівки, охопленого полум’ям.
“Чудик”, “Миль пардон, мадам”, “Думи” – розповіді про дивацтва шукшинських героїв. Сюжетної зв’язку немає між цими розповідями, але є спорідненість характерів, в них описані. Письменник шукає і знаходить у своїх героїв чудинку, яка робить їх неповторними серед багатьох інших людей. Чудику різко протиставлений його брат-спритник, чіпкий годувальник. Але таким як Чудик, найдорожче любов і вдячність людей, хоча це не всім зрозуміло. Так і живуть вони, незрозумілі, та ще й викликають підозру своєю безкорисливістю і відкритістю.
Сам Василь Макарович Шукшин класифікував свої твори… наступним чином: “розповідь-анекдот”, “оповідання-характер”, “розповідь-сповідь”. І дійсно, інтерес письменника зосереджений на незвичайних характерах пересічних мешканців сіл і глухих містечок. Суть людей і їх світу виявляється в зіткненні з таким незвичайним характером, який своїми дивацтвами “заводить” оточуючих, змушуючи їх подивитися на життя іншими очима.
У цьому сенсі Чудовий збірка оповідань письменника “Характери”. Мені хотілося виділити в ньому оповідання “Зрізав”. Його головний герой Гліб Капустін, білявий чоловік сорока років, “начитаний і єхидний”. На перший погляд, його характер простий і ясний. Але у нього є одна особливість. Простий сільський мужик, Гліб вирішив, що він живе гірше за інших і обділений можливістю зробити своє життя краще. І він мстить за це людям, які вище його за соціальним статусом.
У вільний час Гліб розважається і мужиків розважає тим, що “зрізає”. “присаджує” сільських вихідців, які досягли різних ступенів життєвого успіху, коли ті приїжджають у рідне село. “Зрізав” він і чергового “знатного” гостя якогось кандидата наук Журавльова. Безглузда помста Капустіна полягає в тому, що він намагається вести дискусії з кандидатом з питань, в яких сам нічого не розуміє. Він всього лише напханий відомостями звідусіль: з газет, радіо, телебачення, книжок, поганих і хороших. Але мужикам він подає це так, як ніби вона розумна, освічена людина. Мужики спеціально водять його до різних приїжджим знаменитостям. А навіщо це мужикам? Так ось отримують ж вони якесь задоволення від того, що їх сільський, свій, може заткнути за пояс приїжджого вченого.
Розповідь цікавий тим, що Шукшин описав зовсім не властивий селі випадок. Але його герой цікавий нам. Цей сільський мужик звик, що до нього звертаються як до господаря становища, господарю країни, трудівникові. Він звик, що за нього думають, йому допомагають, приймають за нього важливі рішення. Гліб ніяк не може зрозуміти, що для того, щоб домогтися чогось у житті, необхідно докласти зусилля.
Сім’я Журавлевых, яка приїхала в рідне село у відпустку, протиставлена уїдливо Глібу. Їм і діла немає до Капустіна, вони не прагнуть і не хочуть з ним сперечатися.