Сумне і смішне в оповіданнях Зощенко

Ніхто з російських письменників 20-х років XX століття не міг зрівнятися за популярністю з М. Зощенка. Юнаком він брав участь у Першій світовій війні, був поранений, отруєний газами і нагороджений орденом. Він писав більше повісті, однак читачі високо цінували насамперед його маленькі розповіді, повні гумору і одночасно уваги до нелегкого життя свого сучасника, від імені якого і ведеться в них оповідання. Сумне і смішне переплелося в цих оповіданнях нерозривно. На прикладі оповідання “Лазня” можна побачити це переплетіння дуже чітко: одна і та ж ситуація одночасно і смішить, і засмучує.

Оповідання “Лазня” починається словами про те, який видається російському обивателю американська лазня. При цьому відразу ж виявляється смішна і жалюгідна обмеженість його уявлень про найвищі досягнення цивілізації. Поки американець миється в бані, йому приведуть в порядок білизна: “Онучі мабуть біліший від снігу. Підштаники зашиті, залатані. Житьишко!” Герой М. Зощенка і уявити собі не може, що люди не миються в бані, а приймають ванну і душ у себе вдома, що не обмотують ноги ганчірками, а носять тонкі шкарпетки, що носять білизну не пошматоване і полагоджене, а ціле. Звичайно, недалекий читач може посміятися над таким невіглаством, але читач більш зрілий співчуває людині, яка нічого не знає нормального цивілізованого життя.

“А у нас теж нічого, – продовжує оповідач. – Але гірше. Хоча теж митися можна”. І далі ми дізнаємося, як можна митися у нас. При вході видають два номерки: один за пальто з шапкою, інший – за білизна. Але ніхто не подумав про те, де зберігати ці номерки голому людині. Довелося прив’язати до кожної нозі по номерку (“щоб не враз втратити”, – пояснює винахідливий оповідач).

Пропустимо опис самого миття. Воно таке, що герой оповідання вирішує: “Ну їх, думаю, в болото. Помиюся будинку”. Але… пригоди героя тривають.

У передбаннику за номером видають білизну і одяг і змінюють його штани на чужі. Ось як виглядає цей епізод в оповіданні: “Громадяни, – кажу. – На моїх тут дірка була. А на цих он де”. А банщик говорить: “Ми, каже, за дірками не приставлені. Не в театрі, говорить”. Цей маленький алогізм в якомусь сенсі відображає весь величезний алогізм пореволюционной радянського життя. Чоловік каже, що йому штани замінили, а службовець йому відповідає, що не приставлений дивитися за дірками. І уточнює: тут не театр. Як ніби в театральному гардеробі дивляться за дірками в одязі. Подібні алогізми – постійний гумористичний прийом М. Зощенко, але за ними сум за людину, розгубленого перед абсурдною дійсністю. Людина з усім змирився, не надів свої штани, пішов в гардероб за пальто. Там у нього вимагають номерок, який, як ми пам’ятаємо, був прив’язаний до голій нозі. Доводиться в гардеробі знімати штани. Однак від номерка залишилася одна стрічка – номерок змило. За мотузочку, природно, пальто не видають. Ледве впросив, щоб видали за прикметами: “Один, кажу, кишеню рваний, іншого немає. Що стосується ґудзиків, то, кажу, верхня є, нижніх ж не передбачається”.

Смішно? Дуже смішно. І до сліз шкода цього бідолаху, який і в лазні як слід вимитися не має можливості. Перед нами справді гоголівський гумор, гоголівський сміх крізь сльози.

Як і Н. В. Гоголь, письменник любить свого непоказного героя, в чомусь дуже схожого на Акакія Акакиевича з гоголівської “Шинелі”. Він свого героя шкодує, тому що той потрапив у скрутні обставини: усталений побут Російської імперії зламаний, новий ще не влаштувався, і пересічна людина б’ється в ньому, як муха в павутині. Тому тиха доброта, співчуття, співчуття були основними фарбами тієї широкої картини російського життя, яку створював М. Зощенка.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: