Патріотизм – це почуття любові до своєї батьківщини, відповідальність за неї. Не потрібно плутати з фанатизмом, це не сліпе поклоніння і гордість. Справжній патріот на тлі любові до своєї країни бачить її недоліки і намагається їх виправити, щоб жити в ній стало краще. Він нікому не дозволяє ображати свою батьківщину і завжди готовий відстояти її честь.
Якщо рідній землі загрожує небезпека, справжній патріот стає на її захист. Можливо, заради цього доведеться навіть пожертвувати власним життям, але його це не лякає, тому що інакше він не може. Любить свою батьківщину людина не зможе залишитися осторонь і дозволити ворогові топтати свою землю.
В літературі є маса прикладів високого патріотизму. Наприклад, Тарас Бульба з однойменної повісті Гоголя. Ця людина уособлює собою вищу ступінь патріотизму, будучи представником українського козацтва в часи війни з поляками. Він готовий був захищати свою країну, боротися за її волю до останньої краплі крові… і віддати за це своє життя, якщо буде потрібно.
Пік патріотичного почуття герой демонструє, вбиваючи рідного сина, який зрадив вітчизну і перейшов на бік ворога. Вся життя Тараса Бульби полягала у служінні своїй країні. Навіть коли його в кінці стратили, він виніс це з гідністю, не давши ворогу можливості засумніватися в силі духу українського козака.
Роман “Війна і мир” теж показує чимало прикладів патріотизму. Мова йде про війну 1812 року, коли на Росію Наполеон напав. Народ відреагував, як єдиний організм: всі згуртувалися, кожен намагався внести свій внесок у захист вітчизни. Наприклад, Петя Ростов у свої 16 років пішов на фронт, пояснивши батькам, що вчинити інакше він просто не може.
Андрій Болконський, П’єр Безухов, Наташа Ростова, багато вболівали за батьківщину, не думаючи про себе. Це принесло свої плоди, ворога вдалося вигнати з руської землі.
Мені здається, патріотизм повинен бути в людині на генетичному рівні, поряд з любов’ю до батьків.