Соловйов про Достоєвського

Брошура Вл. Соловйова “Три мови в пам’ять Достоєвського” (1881 – 1883) включає вперше опубліковану в зазначеному виданні “Першу промову”, до того ніде не прочитану; виголошену 1 лютого 1882 р. і надруковану в газеті “Новий час” (1882. № 2133) “Другу мова”; і “Третю мова”, сказану 19 лютого 1883 р. і вперше побачила світ у журналі “Русь” (1883. № 6) під заголовком “Про справжній справі (В пам’ять Достоєвського”).

Відносини між двома видатними співвітчизниками – Вл. Соловйовим і Ф. М. Достоєвським – були досить складні і не настільки однолинейны, як це часто намагаються представити. Про це ще писав один із перших дослідників творчості Вл. Соловйова кн. Е. Н. Трубецькой, вирізняв, що не можна говорити тільки про вплив Достоєвського на Соловйова, але треба враховувати їх взаємовплив (Трубецкой Е. Н. Світогляд В. С. Соловйова. Т. 1. М. 1913. С. 73-74). Вплив Вл. Соловйова на Достоєвського (причому не тільки і не стільки його філософії, скільки самої його особистості) було величезним, досить помітити, що багато дослідники вбачали, і досить обґрунтовано, відображення рис характеру Вл. Соловйова в образах Альоші і Івана в “Братах Карамазових”. Більш того, один з найбільш тонких знавців творчості Вл. Соловйова, його племінник, категорично стверджує, що “Достоєвський краще розумів Соловйова, ніж Соловйов – Достоєвського. Важко уявити собі більш протилежних людей. Достоєвський – весь аналіз, Соловйов весь – синтез. Достоєвський весь трагічний і анти-номичен: Мадонна і Содом, віра і наука, Схід і Захід знаходяться у нього в вічному протиборстві, тоді як для Соловйова темрява є умова світла, наука заснована на вірі, Схід мав в органічній єдності з’єднатися з Заходом” (Соловйов С. М. Життя і творча еволюція Володимира Соловйова. Брюссель, 1977. С. 201-202).
Вплив ідей Вл. Соловйова ясно відчувається в концепції знаменитої “Пушкінської мови” Достоєвського, особливо в тій її частині, де йдеться про третій “всесвітньо-історичному” періоді творчості Пушкіна.
Отже, В. С. Соловйов. Три мови в пам’ять Достоєвського

Соловйов Володимир Сергійович (1853 – 1900) – філософ, богослов, поет, публіцист, основоположник філософської критики в літературознавстві, йому належить цикл статей про російських поетів XIX ст.
Народився в Москві 16 січня 1853 року в родині російського історика Сергія Михайловича Соловйова. Мати філософа Поліксена Володимирівна належала до Українсько-Польській родині, серед предків якого був відомий український філософ Р. С. Сковорода. Батько Володимира Соловйова відрізнявся строгістю вдачі. У сім’ї все було підпорядковано строгим правилам. Як зазначав А. Ф. Лосєв, “обстановка ранніх років Володимира Соловйова склалася вельми сприятливо для його подальшого духовного розвитку”. У 1864 році батько з сином були проти посилання Чернишевського на каторгу. Навчався майбутній філософ… в московській 5-ї гімназії (нині московська школа № 91). У 1869 році вступив до Московського університету на природниче відділення, через два роки перейшовши на історико-філологічне. Вивчав праці А. С. Хом’якова, Шеллінга і Гегеля, Канта, Фіхте. У двадцять один рік написав свою першу велику роботу “Криза західної філософії”, в якій виступив проти позитивізму і поділу (дихотомії) “спекулятивного” (раціоналістичного) і “емпіричного” знань.

У червні 1876 року приступив до викладання в університеті, але через професорської чвари у березні 1877 року залишив Москву і переїхав до Санкт-Петербурга, де став членом Ученого комітету при Міністерстві народної освіти і одночасно викладав в університеті.

У 1880 році захистив докторську дисертацію. Грав у Петербурзькому університеті впливову роль М. І. Владиславлєв, який раніше позитивно оцінив магістерську дисертацію Соловйова, почав ставитися до нього досить холодно, так що Володимир Соловйов залишався на посаді доцента, але не професор.

28 березня 1881 р. прочитав лекцію, в якій закликав помилувати вбивць Олександра II. Прочитання тієї лекції, текст якої не зберігся, вважають причиною його відходу з університету. Хоча справа залишилася без серйозних наслідків.

Цілком віддається написання творів суто богословського характеру, які вже були підготовлені його філософсько-теоретичними роздумами: задумує тритомну працю на захист католицизму, але з різних причин цензурного та технічного характеру замість цих запланованих трьох томів вийшла в 1886 році робота “Історія і майбутнє теократії”, а в 1889 році, вже на французькою мовою в Парижі, – “Росія і Вселенська Церква”. В останні роки свого життя і особливо з 1895 року повертається до філософії.

Сім’ї не мав; жив здебільшого у маєтках своїх друзів чи за кордоном; був людиною експансивним, захопленим і поривчастим. До кінця 1890-х років його здоров’я стало помітно погіршуватися. Влітку 1900 року Соловйов приїхав до Москви, щоб здати до друку свій переклад Платона. Вже 15 липня, в день своїх іменин, відчув себе дуже погано. У той же день він попросив свого друга Давидова відвезти його в підмосковне маєток Вузьке (нині в межах Москви, Профспілкова вул. 123а), що належало тоді князю Петру Миколайовичу Трубецькому, в якому тоді жив зі своєю сім’єю друг і учень Володимира Соловйова, відомий професор Московського університету Сергій Трубецькой, який був єдинокровним братом власника маєтку. В маєток Соловйов приїхав вже тяжко хворим. Лікарі визначили у нього склероз артерій, цироз нирок і уремія, а також повне виснаження організму, але зарадити вже нічим не змогли. В. С. Соловйов після двотижневої хвороби помер у Вузькому у кабінеті П. Н. Трубецького 31 липня (13 серпня по новому стилю) 1900 року. Похований він був на Новодівичому кладовищі, поблизу могили свого батька.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: